Висновок: Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції Укра

Подiлитися

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИСНОВОК
N 1-в/2003 від 30 жовтня 2003 року
м. Київ

Висновок Конституційного Суду України у
справі про надання висновку щодо відповідності
проекту Закону України "Про внесення змін до
Конституції України", направленого Головою
Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158
Конституції України (справа про внесення змін до
статей 29, 59, 78 та інших Конституції України)

Справа N 1-40/2003

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,

розглянув на пленарному засіданні справу про надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 3207-1), поданого народними депутатами України А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.I. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та іншими, вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Приводом для розгляду справи відповідно до статті 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стало надходження згідно з Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України" від 11 липня 2003 року N 1116-IV проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Підставою для розгляду справи є необхідність висновку Конституційного Суду України щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (254к/96-ВР ) для його розгляду Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Голова Верховної Ради України згідно з Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України" ( 1116-15 ) направив до Конституційного Суду України для надання висновку щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України", поданий 161 народним депутатом України (А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.I. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та іншими), яким пропонується внести зміни до статей 29, 59, 78, 81, 82, 85, 88, 89, 90, 92, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 128, 133, 136, 140, 141, 142, 143, 150 Конституції України.

Внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), як зазначено у пояснювальній записці до названого проекту Закону України, викликано необхідністю переходу від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської.

2. Оцінюючи проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (далі - Законопроект) на предмет його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України виходить з такого.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР ) до повноважень Верховної Ради України належить "внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції". Вимоги щодо таких змін визначають, зокрема, статті 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Стаття 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частина перша) встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (254к/96-ВР ).

Законопроект, яким пропонується внести зміни до статей 29, 59, 78, 81, 82, 85, 88, 89, 90, 92, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 128, 133, 136, 140, 141, 142, 143, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Верховною Радою України нинішнього скликання не розглядався. До цього положення зазначених статей Конституції України не змінювалися. Отже, вимог статті 158 Конституції України додержано.

3. Відповідно до частини першої статті 157 Конституції України (254к/96-ВР ) Основний Закон держави не може бути змінений, якщо зміни, зокрема, спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані в Законопроекті зміни до статей 29, 59, 78, 81, 82, 85, 88, 89, 90, 92, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 121, 122, 126, 128, 133, 136, 140, 141, 142, 143, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України і в цьому відношенні вимог частини першої статті 157 Конституції України додержано.

4. Перевіряючи зміст Законопроекту щодо додержання встановлених у частині першій статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вимог про неприпустимість змін, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України виходить з відповідної оцінки кожного з його положень.

4.1. У Законопроекті пропонується частину третю статті 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обєрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою" (тут і далі текст Законопроекту подається згідно з оригіналом).

Стаття 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплює право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і визначає, що арешт або тримання під вартою можливі лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (частини перша і друга).

Відповідно до запропонованої редакції частини третьої статті 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) має бути скорочений з сімдесяти двох до сорока восьми годин граничний строк тримання особи під вартою без вмотивованого рішення суду, коли такий захід застосовано у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити. Ці зміни спрямовані на посилення конституційних гарантій права людини на свободу та особисту недоторканність.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані зміни до частини третьої статті 29 Конституції України (254к/96-ВР ) є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.2. У Законопроекті пропонується доповнити статтю 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) частиною третьою такого змісту:

"Порядок та способи надання правової допомоги визначаються законом".

Стаття 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплює право кожного на правову допомогу і визначає можливість надання цієї допомоги безоплатно, вільність у виборі захисника своїх прав, діяльність адвокатури для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Крім того, в частині першій зазначеної статті прямо вказується на необхідність передбачити законом випадки, коли правова допомога надається безоплатно.

Доповнення статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) положенням про те, що порядок та способи надання правової допомоги визначаються законом, є таким, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.3. У Законопроекті пропонується така редакція статті 78 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 78. Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі.

Народний депутат України не може мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші посади (у тому числі на безоплатній основі) в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, утворених цими органами закладах, підприємствах, установах та організаціях, займатися підприємницькою діяльністю або іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової, творчої), входити до складу керівного або наглядового органу підприємства, товариства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Повноваження народного депутата України визначаються Конституцією та законами України".

У Законопроекті пропонуються зміни, якими передбачено встановлення на конституційному рівні ширшого кола видів діяльності і посад, що несумісні з мандатом народного депутата України.

Конституційний Суд України вважає, що зазначені зміни мають на меті конкретизацію правового статусу народного депутата України і є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У Законопроекті пропонується доповнити статтю 78 частиною четвертою, що за змістом є тотожною частині четвертій статті 76 Конституції України (254к/96-ВР ), вилучення якої з тексту відповідної статті в Законопроекті не передбачено.

4.4. У Законопроекті пропонуються зміни до статті 81 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

4.4.1. Передбачається в частині другій (підстави дострокового припинення повноважень народного депутата України) пункт 1 викласти в такій редакції:

"1) складення повноважень за його особистою заявою або у разі невиконання вимог частини третьої статті 78";

після пункту 4 доповнити частину новим пунктом такого змісту:

"5) нездійснення ним без поважних причин депутатських повноважень протягом чотирьох місяців".

Встановлення таких додаткових підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України, як невиконання вимог частини третьої статті 78 в редакції Законопроекту і нездійснення народним депутатом України своїх повноважень протягом чотирьох місяців, не скасовує і не обмежує прав і свобод людини і громадянина. Тому Конституційний Суд України оцінює запропоновані зміни як такі, що відповідають вимогам частини першої статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

4.4.2. Пропонується така редакція частини третьої статті:

"Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини другої цієї статті, приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України".

Пропонується також доповнити статтю частиною шостою такого змісту:

"У разі смерті народного депутата України його повноваження припиняються з дня видачі свідоцтва про смерть".

З переліку підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України, що відбувається за рішенням Верховної Ради України, виключено пункти 2, 6 про припинення повноважень у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо народного депутата України та у разі його смерті.

Зазначені зміни стосовно дострокового припинення повноважень народного депутата України за рішенням Верховної Ради України не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.4.3. Пропонується після частини третьої доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:

"У разі виходу або невходження народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії (виборчого блоку партій), зі складу парламентської фракції даної партії (виборчого блоку партій) його повноваження припиняються достроково за рішенням суду".

У Висновку Конституційного Суду України у справі про внесення змін до статті 81 Конституції України від 4 липня 2001 року N 2-в/2001 визначено, що запропоноване у відповідному законопроекті положення "У разі виходу народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії, блоку політичних партій, зі складу фракції даної партії, блоку партій, його повноваження припиняються достроково на підставі закону" відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Доповнення у Законопроекті до статті 81 Конституції України (254к/96-ВР) по суті є тотожним наведеному вище положенню. Воно не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.5. У Законопроекті пропонується частину п'яту статті 82 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Організація і порядок діяльності Верховної Ради України встановлюються Конституцією України та регламентом Верховної Ради України".

Нова редакція частини п'ятої статті 82 Конституції України ( 254к/96-ВР) передбачає визначення порядку і організації діяльності парламенту, зокрема, не законом про регламент Верховної Ради України, а Регламентом Верховної Ради України ( 129а/94-ВР, 129б/94-ВР ), тобто актом, який не потребує підписання і офіційного оприлюднення Президентом України відповідно до статті 94 Конституції України. Із запропонованою зміною пов'язана зміна частини третьої статті 88 Конституції України ( 254к/96-ВР ), що міститься у Законопроекті: "Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України".

Зазначені зміни частини п'ятої статті 82 і частини третьої статті 88 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.6. У Законопроекті передбачаються зміни до статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (повноваження Верховної Ради України).

4.6.1. Пропонується така редакція пунктів 3, 12, 18, 19, 20, 21, 24, 25, 27 і 29 частини першої та доповнення цієї частини пунктом 37:

"3) прийняття законів України та їх тлумачення";

"12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністр України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем'єр-міністра України; затвердження за поданням Прем'єр-міністра України персонального складу Кабінету Міністрів України; затвердження на посадах або звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України";

"18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України;

19) призначення та звільнення членів Ради Національного банку України;

20) призначення та звільнення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії України за поданням Президента України";

"24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державної прикордонної служби України, Голови Служби безпеки України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Кабінетом Міністрів України Голови Державної митної служби України, Голови Державної податкової адміністрації України, Голови Фонду державного майна України;

25) призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України за поданням Президента України";

"27) обрання суддів";

"29) утворення і ліквідація адміністративно-територіальних одиниць, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів у порядку, визначеному законом";

"37) висловлення недовіри особам, які призначаються на посади за згодою Верховної Ради України, що має наслідком їхню відставку із займаних посад".

Пропозиція стосовно надання Верховній Раді України повноваження тлумачити закони пов'язана з пропозицією щодо зміни статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в частині вилучення з кола повноважень Конституційного Суду України офіційного тлумачення законів України. Водночас у Законопроекті не передбачаються зміни до статті 147 Конституції України і тим самим зберігається положення її частини другої про те, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення, зокрема, законів України.

У Висновку Конституційного Суду України від 14 березня 2001 року N 1-в/2001 були визнані такими, що не відповідають вимогам частини першої статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ), запропоновані зміни до пункту 3 частини першої статті 85 та статті 150 Конституції України, за якими Верховній Раді України пропонувалося надати повноваження офіційно тлумачити закони України, а Конституційний Суд України позбавити цього повноваження.

Отже, запропоновані зміни до пункту 3 частини першої статті 85 та пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачають обмеження права індивіда звертатися до Конституційного Суду України і тим самим права на судовий захист, встановленого частиною першою статті 55 Конституції України.

Інші зміни до частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР) і доповнення цієї частини новим пунктом 37 фактично стосуються переррозподілу повноважень між органами державної влади, порядку призначення та звільнення певних посадових осіб. Зазначені зміни не скасовують і не обмежують права і свободи людини і громадянина.

При цьому частина з таких пропозицій уже була предметом розгляду Конституційним Судом України.

Зокрема, розглядалося питання щодо порядку призначення та звільнення Прем'єр-міністра України (з тією відмінністю, що законопроектом про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачалося попереднє надання згоди на призначення його на посаду та звільнення з посади Президентом України, а не призначення його за поданням Президента України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем'єр-міністра України); затвердження за поданням Прем'єр-міністра України персонального складу Кабінету Міністрів України; затвердження на посадах або звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Згідно з Висновком Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002 зазначені зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.6.2. У Законопроекті пропонується частину другу статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України віднесені до її відання".

Конституційний Суд України вважає, що запропонована редакція частини другої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Водночас Конституційний Суд України виходить з того, що конституційний лад демократичної, правової держави має одним з головних принципів здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Новелізація Конституції України положенням про можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади не відповідала б закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) принципу поділу влади. Організація і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову не є самоціллю, а покликана забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Це, зокрема, випливає зі змісту статті 3 Конституції України.

4.7. У Законопроекті пропонується нова редакція частини другої статті 89 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та за дорученням Верховної Ради України здійснюють контроль за виконанням законів і постанов Верховної Ради України".

Питання щодо доповнення частини другої статті 89 Конституції України (254к/96-ВР ) положенням про те, що комітети Верховної Ради України "здійснюють парламентський контроль у межах та в порядку, встановлених законами України", вже було предметом розгляду Конституційним Судом України, і ці зміни у Висновку Конституційного Суду України від 14 березня 2001 року N 1-в/2001 були визнані такими, що не відповідають вимогам частини першої статті 157 Конституції України.

Пропоновані зміни, згідно з якими здійснення комітетами Верховної Ради України контрольних функцій можливе за дорученням Верховної Ради України, суттєво відрізняються від попередніх редакцій і узгоджуються з іншими положеннями статті 89 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (наприклад, створення тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій). Створення спеціальної чи слідчої комісії або доручення здійснити відповідну перевірку певному комітету є питанням доцільності. З урахуванням викладеного Конституційний Суд України вважає, що запропонована редакція частини другої статті 89 Конституції України має бути визнана такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.8. У Законопроекті передбачаються зміни до статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

4.8.1. Частину другу пропонується викласти в такій редакції:

"Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України:

1) якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися;

2) якщо впродовж шістдесяти днів після складення повноважень (відставки) Кабінету Міністрів України Верховна Рада України не затвердила новий склад Кабінету Міністрів України.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президент України приймає після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками, керівниками депутатських фракцій і груп".

Питання щодо підстав дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України саме в такій редакції було предметом розгляду Конституційного Суду України, який визнав, що такі зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

Положення про необхідність попередніх консультацій щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України є новою (третьою) частиною статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Це положення також не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.8.2. У Законопроекті пропонується нова редакція частини четвертої статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України, а також протягом одного року після ініціювання та розгляду Верховною Радою України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту".

Ця частина, з урахуванням попереднього доповнення до статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ), має бути частиною п'ятою цієї статті.

Аналізовані доповнення повинні розглядатися в контексті "стримувань і противаг", що характеризують взаємовідносини між Верховною Радою України і Президентом України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані зміни до статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.9. У Законопроекті передбачено зміни до статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Пропонується в частині першій пункти 9, 21 викласти в новій редакції і доповнити цю частину новими пунктами 23, 24 і 25:

"9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності";

"21) статус народного депутата України";

"23) порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів України;

24) засади законодавчої діяльності та основні вимоги до закону;

25) статус, організація і порядок діяльності Рахункової палати України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

Пропонується нова редакція пункту 1 частини другої:

"1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади митної справи; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи".

Аналогічні зміни до статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а саме до пункту 21 її частини першої, вже розглядалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України. Зазначалося також, що Верховна Рада України може приймати закони й з інших, крім перелічених у статті 92, питань, які потребують законодавчого врегулювання, але в межах повноважень, передбачених Конституцією України (Висновок Конституційного Суду України від 14 березня 2001 року N 1-в/2001.

Пропоновані зміни, що містяться у Законопроекті, по-перше, передбачають включення до переліку питань, які відповідно до статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначаються виключно законами України: порядку укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України, засад законодавчої діяльності та основних вимог до закону; статусу, організації і порядку діяльності Рахункової палати (саме таку назву, на відміну від пункту 25 аналізованої статті, містить запропонована редакція статті 98), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; по-друге, передбачають вилучення з переліку законодавчого регулювання питань щодо порядку та організації діяльності Верховної Ради України; по-третє, питання засад митної справи перенесено з частини першої статті 92 до переліку питань, які встановлюються виключно законами, в її частині другій.

Конституційний Суд України вважає зазначені зміни до статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.10. У Законопроекті передбачено зміни до статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Пропонується нова редакція частини третьої:

"У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути офіційно оприлюднений Головою Верховної Ради України за його підписом";

Частину четверту пропонується замінити трьома частинами такого змісту:

"Якщо під час повторного розгляду закон буде прийнятий не менш як 300 народними депутатами України, Президент України зобов'язаний його негайно підписати.

Закон про внесення змін до Конституції України, прийнятий Верховною Радою України, у встановленому цією Конституцією порядку має бути підписаний Президентом України не пізніше наступного дня після отримання та офіційного оприлюднення.

У випадку непідписання закону Президентом України він має бути офіційно оприлюднений Головою Верховної Ради України за його підписом".

Пропоновані зміни до статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ) аналогічного змісту, за винятком положення про обов'язковість підписання Президентом України законів про внесення змін до Конституції України та відмінності щодо кількості голосів народних депутатів України, необхідних для подолання вето Президента України під час повторного розгляду закону, вже розглядалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

Новела щодо обов'язку Президента України підписати прийнятий Верховною Радою закон про внесення змін до Конституції України не пізніше наступного дня після його отримання також не стосується питання скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Отже, запропоновані зміни до статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Проте викликає зауваження формулювання, за яким зазначені закони мають бути підписані "не пізніше наступного дня після отримання та офіційного оприлюднення". Таке формулювання уможливлює оприлюднення закону без підписання. Крім того, не вирішено питання про порядок підписання та оприлюднення законів про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції України ( 254к/96-ВР ), які мають затверджуватися всеукраїнським референдумом.

4.11. У Законопроекті пропонується така редакція частини другої статті 97 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Поданий звіт має бути оприлюднений Кабінетом Міністрів України".

Аналогічне питання було предметом розгляду Конституційним Судом України, і ця зміна визнана такою, що не суперечить вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

4.12. Статтю 98 Конституції України ( 254к/96-ВР ) пропонується викласти в новій редакції:

"Стаття 98. Контроль за надходженням та використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата".

Пропозиція щодо розширення повноважень Рахункової палати шляхом надання їй функції контролю за формуванням прибуткової частини Державного бюджету України розглядалася Конституційним Судом України і була визнана такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

4.13. У Законопроекті передбачено зміни до статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

4.13.1. Пропонується в частині першій пункти 12, 13, 14 виключити, а пункти 8, 9, 10, 11, 15, 16, 25 і 30 викласти в новій редакції:

"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених частиною другою статті 90 Конституції України;

9) вносить подання Верховній Раді України про призначення Прем'єр-міністра України;

10) вносить подання Верховній Раді України про призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України;

11) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України та за наявності згоди Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державної прикордонної служби України, Голову Служби безпеки України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України";

"15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства;

16) зупиняє з мотивів невідповідності Конституції України (неконституційності) чи законам України дію нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) цих актів, а в разі їх невідповідності законам України до Генерального прокурора України";

"25) нагороджує державними нагородами в порядку, визначеному законом";

"30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, крім законів про внесення змін до Конституції України, прийнятих відповідно до Розділу XIII Конституції України".

Зазначені зміни корелюють зі змінами до статті 85 Конституції України (254к/96-ВР ) і відповідають вимогам її статті 157. Проте існує неузгодженість пункту 16 аналізованої статті з частиною другою статті 137 Конституції України.

4.13.2. Частину четверту пропонується викласти в такій редакції:

"Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 11, 15, 17, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання".

Наведена редакція містить зміни до пунктів, де визначено повноваження Президента України, в межах яких видані акти потребують скріплення підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і є такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.14. У Законопроекті пропонується частину шосту статті 111 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання рішення Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину".

Аналогічні по суті зміни вже досліджувалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002. З огляду на це Конституційний Суд України вважає, що зміни до частини шостої статті 111 не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.15. У Законопроекті передбачено статтю 112 Конституції України (254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції період до обрання і вступу на пост новообраного Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

У разі неможливості виконувати свої обов'язки Головою Верховної Ради України за станом здоров'я або коли на час дострокового припинення повноважень Президента України посада Голови Верховної Ради України є вакантною, виконання обов'язків Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.

Особа, яка виконує обов'язки Президента України до вступу на пост новообраного Президента України, не може здійснювати повноваження передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 15, 16, 19, 22, 23, 24, 25, 27 статті 106 Конституції України".

Аналогічні зміни, за винятком певних відмінностей у визначенні обсягу повноважень посадової особи, яка виконує обов'язки Президента України до вступу на посаду новообраного Президента України, були предметом розгляду Конституційним Судом України і визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002. Отже, запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України також звертає увагу на те, що пропоновані зміни до частини першої статті 112 Конституції України ( 254к/96-ВР ) містять редакційні неточності.

4.16. У Законопроекті пропонується нова редакція частин другої і третьої статті 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Кабінет Міністрів України відповідальний та підконтрольний перед Верховною Радою України і підзвітний їй у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України".

Зміни стосовно відповідальності Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України були предметом розгляду Конституційним Судом України і визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (254к/96-ВР ) (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002. Положення про інші межі підконтрольності і підзвітності Кабінету Міністрів України Верховній Раді України також не зачіпає прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пропоновані зміни до статті 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.17. У Законопроекті пропонується нова редакція статті 114 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

За поданням Президента України на посаду Прем'єр-міністра України призначається представник політичної партії (виборчого блоку партій), яка (який) має у Верховній Раді України найбільшу кількість народних депутатів України.

У разі відмови політичної партії (виборчого блоку партій), що має найбільшу кількість народних депутатів України, від висунення кандидатури на посаду Прем'єр-Міністра України або відхилення Верховною Радою України запропонованої нею (ним) кандидатури право на висунення кандидатури на посаду Прем'єрМіністра України належить другій за кількістю народних депутатів України політичній партії (виборчому блоку партій).

У разі відхилення Верховною Радою України двох попередньо запропонованих Президентом України кандидатур на посаду Прем'єр-міністра України має бути запропоновано Президентом України представника парламентської коаліції, якщо така буде створена на основі більшості народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кандидатури на посади міністрів закордонних справ, внутрішніх справ, оборони України, у питаннях надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи попередньо узгоджуються Прем'єрміністром України з Президентом України".

Аналогічні зміни до Конституції України ( 254к/96-ВР ) розглядалися Конституційним Судом України, який визнав їх такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

Конституційний Суд України вважає запропоновані у Законопроекті зміни до статті 114 такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.18. У Законопроекті пропонується нова редакція статті 115 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України в день її першого пленарного засідання.

Прем'єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Член Кабінету Міністрів України має право заявити про свою відставку Прем'єр-міністрові України.

Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Верховною Радою України, або в разі прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри, а так само у разі складення ним повноважень перед новообраною Верховною Радою України, за дорученням Верховної Ради України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

У випадку дострокового припинення повноважень Верховної Ради України Кабінет Міністрів України, який був відправлений у відставку, продовжує виконання своїх обов'язків до обрання нового складу Верховної Ради України, а в разі отримання від новообраної Верховної Ради України відповідного доручення - до сформування новообраною Верховною Радою України нового складу Кабінету Міністрів України, але не довше шістдесяти днів з дня першого пленарного засідання новообраної Верховної ради України".

Подібні зміни до частин першої і третьої статті 115 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вже були предметом розгляду Конституційним Судом України і визнані такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

У другій частині статті пропонується адресувати заяву Прем'єр-міністра України про відставку не Президентові України, а Верховній Раді України.

Нова редакція частин четвертої і п'ятої, які пропонуються на заміну частин третьої та четвертої чинної редакції цієї статті, спрямована на забезпечення стабільності функціонування Кабінету Міністрів України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що всі запропоновані зміни до статті 115 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.19. У Законопроекті пропонуються зміни до статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Пункт 10 викласти в такій редакції:

"10) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України органи виконавчої влади, крім міністерств, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади".

Доповнити пунктами 11 і 12 такого змісту:

"11) призначає за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених Конституцією України, припиняє повноваження цих осіб на посадах;

12) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України".

Подібна редакція пунктів 10 і 12 вказаної статті вже розглядалася Конституційним Судом України і була визнана такою, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

Пункт 11, що містить пропозицію уповноважити Кабінет Міністрів України призначати за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), і припиняти повноваження цих осіб на посадах, не впливає на права і свободи людини і громадянина.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запропоновані зміни до статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.20. Законопроект містить нову редакцію статті 118 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 118. Виконавчу владу в Автономній Республіці Крим здійснює Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, а в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Кабінет Міністрів України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили не менш як дві третини депутатів від складу відповідної ради, Кабінет Міністрів України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації".

Запропонована в Законопроекті редакція частин четвертої, п'ятої, сьомої, восьмої та дев'ятої статті 118 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачає, зокрема, надання Кабінету Міністрів України повноважень щодо призначення на посаду та звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій, скасування їх рішень. Ці повноваження в чинній Конституції України віднесені до компетенції Президента України.

Зазначені пропозиції розглядалися Конституційним Судом України і були визнані такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України (Висновок Конституційного Суду України від 16 жовтня 2002 року N 1-в/2002.

З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що запропонована редакція статті 118 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.21. У Законопроекті пропонується доповнити статтю 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ), яка визначає функції прокуратури України, пунктом 5 такого змісту:

"5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також за додержанням законів органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування".

Конституційний Суд України вважає, що доповнення статті 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) має на меті посилення захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Але ці зміни не узгоджено з пунктом 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Крім того, запропоноване загальне положення щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина потребує законодавчої конкретизації.

Конституційний Суд України визнає зазначені зміни такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.22. У Законопроекті пропонується нова редакція частини першої статті 122 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Висловлення недовіри Генеральному прокуророві України Верховною Радою України має наслідком його відставку з посади".

Наведена редакція зумовлена передбаченим Законопроектом перерозподілом повноважень між Верховною Радою України і Президентом України.

Запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина і є такими, що відповідають вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

4.23. У Законопроекті передбачено виключити частину четверту статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якої судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Ця пропозиція безпосередньо пов'язана зі зміною пункту 27 частини першої статті 85, згідно з яким до повноважень Верховної Ради України належить обрання суддів (за чинною Конституцією України - "обрання суддів безстроково").

Вилучення частини четвертої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР) кореспондується з новою редакцією частини першої статті 128, яку містить Законопроект: "Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України строком на 10 років, з правом повторного обрання, в порядку, встановленому законом".

У частині першій статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Саме як відповідна гарантія чинною Конституцією України передбачено, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Періодичне строкове переобрання суддів може призвести до зниження рівня гарантованої Конституцією України незалежності суддів. Конституційний Суд України також вважає, що за змістом Законопроекту існує невизначеність щодо статусу суддів, які відповідно до чинної Конституції України обрані безстроково.

Скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина за змістом нової редакції статті 126, частини першої статті 128 Конституції України (254к/96-ВР ) не передбачається.

4.24. У Законопроекті міститься нова редакція статті 133 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 133. Адміністративно-територіальними одиницями України є: Автономна Республіка Крим; області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська; міста Київ та Севастополь, райони, громади (сільські, селищні, міські).

Громадою визнається адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять жителі одного або декількох населених пунктів з відповідною територією, має визначені межі та управління якою здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, визначений законом".

Запропоновані зміни спрямовані на реформування системи адміністративно-територіального устрою України: з переліку адміністративно-територіальних одиниць вилучаються райони в містах (але про ці одиниці йдеться в частині сьомій статті 140 і частині першій статті 142); як адміністративно-територіальну одиницю визначено громаду (сільську, селищну, міську). Конституційний Суд України вважає, що ці зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.25. У Законопроекті пропонується нова редакція частини третьої статті 136 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Прем'єр-міністром України".

Така пропозиція зумовлена перерозподілом повноважень між відповідними органами і не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.26. У Законопроекті запропоновано нову редакцію статті 140 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом і гарантована законом можливість жителів громади, органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України і законів.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Розмежування повноважень між державою і місцевим самоврядуванням, підстави і порядок взаємного делегування повноважень встановлюються законом.

Повноваження, закріплені за державними органами влади і органами місцевого самоврядування, не можуть дублюватися.

Місцеве самоврядування здійснюється жителями громади в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: ради громад та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад (сільських, селищних, міських), є районні та обласні ради, їх виконавчі органи.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Ради громад можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна".

Запропоновані зміни пов'язані з новим визначенням громади в пропозиціях до статті 133 Конституції України ( 254к/96-ВР ), з необхідністю змінювати назви як органів місцевого самоврядування, так і відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина в новій редакції статті 140 Конституції України не передбачається.

4.27. У Законопроекті пропонуються зміни до статті 141 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Частини першу і другу викласти в такій редакції:

"До складу ради громад входять депутати, які обираються жителями відповідної громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки голову відповідної громади, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях".

Частину четверту викласти в такій редакції:

"Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради".

Конституційний Суд України вважає зазначені зміни такими, що не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

4.28. Пропонується нова редакція частин першої і другої статті 142 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громад (сільських, селищних, міських), районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Громади (сільські, селищні, міські) можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби".

Скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина за змістом нової редакції статті 142 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачається.

4.29. У Законопроекті викладено нову редакцію статті 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

"Стаття 143. Громади (сільські, селищні, міські) безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування на підставах і в порядку, визначених законом, можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади".

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Разом з тим у редакції статті по суті зберігається визначення громади як населення - суб'єкта права місцевого самоврядування, а не адміністративно-територіальної одиниці.

4.30. У Законопроекті пропонуються зміни до частини першої статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Абзац п'ятий пункту 1 викласти в такій редакції:

"правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим".

Пункт 2 викласти в такій редакції:

"Офіційне тлумачення Конституції України".

Доповнити новим пунктом 3 такого змісту:

"3) надання висновку на законопроект про внесення змін до Конституції України, згідно вимог розділу XIII цієї Конституції".

Оцінку запропонованих змін до пункту 2 статті 150 Конституції України (254к/96-ВР ) викладено в підпункті 4.6.1 цього Висновку.

Зміна до абзацу п'ятого пункту 1 статті 150 Конституції України (254к/96-ВР ) розширює коло правових актів, перевірка яких на предмет конституційності віднесена до юрисдикції Конституційного Суду України; доповнення статті пунктом 3 випливає з положень статті 159 Конституції України. Ці зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 155, 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 66, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України дійшов висновку:

1. Визнати проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 3207-1 ), поданий народними депутатами України А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.I. Мартинюком, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та іншими, таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в частині змін, якими передбачається:

1.1. Частину третю статті 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.2. Статтю 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) доповнити частиною третьою такого змісту:

"Порядок та способи надання правової допомоги визначаються законом".

1.3. Статтю 78 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Стаття 78. Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі.

Повноваження народного депутата України визначаються Конституцією та законами України".

1.4. У статті 81 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.4.1. У частині другій:

"пункт 1 викласти в такій редакції:

"1) складення повноважень за його особистою заявою або у разі невиконання вимог частини третьої статті 78";

після пункту "4" доповнити новим пунктом такого змісту:

"5) нездійснення ним без поважних причин депутатських повноважень протягом чотирьох місяців".

У зв'язку з цим пункт "5" вважати пунктом "6".

1.4.2. Частину третю викласти в такій редакції:

1.4.3. Після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

У зв'язку з цим частину четверту вважати частиною п'ятою".

1.4.4. Доповнити частиною шостою такого змісту:

"У разі смерті народного депутата України його повноваження припиняються з дня видачі свідоцтва про смерть".

1.5. Частину п'яту статті 82 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.6. У статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.6.1. Пункти 12, 18, 19, 20, 21, 24, 25, 27 і 29 частини першої викласти в такій редакції:

"12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем'єр-міністра України; затвердження за поданням Прем'єр-міністра України персонального складу Кабінету Міністрів України; затвердження на посадах або звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України";

"18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України;

19) призначення та звільнення членів Ради Національного банку України;

20) призначення та звільнення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

"27) обрання суддів";

1.6.2. Доповнити частину першу новим пунктом 37 такого змісту:

1.6.3. Частину другу викласти в такій редакції:

"Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції та законів України віднесені до її відання".

1.7. Частину третю статті 88 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України".

1.8. Частину другу статті 89 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.9. У статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.9.1. Частину другу викласти в такій редакції:

"Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України:

1.9.2. Частину четверту викласти в такій редакції:

1.10. У статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.10.1. У частині першій:

"пункти 9 і 21 викласти в такій редакції:

"9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності";

"21) статус народного депутата України";

доповнити новими пунктами "23","24" і "25" такого змісту:

"23) порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів України;

24) засади законодавчої діяльності та основні вимоги до закону";

"25) статус, організація і порядок діяльності Рахункової палати України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

1.10.2. Пункт 1 частини другої викласти в такій редакції:

1.11. У статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.11.1. Частину третю викласти в такій редакції:

1.11.2. Частину четверту замінити трьома частинами такого змісту:

У зв'язку з цим частину п'яту вважати частиною сьомою".

1.12. Частину другу статті 97 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Поданий звіт має бути оприлюднений Кабінетом Міністрів України".

1.13. Статтю 98 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.14. У статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.14.1. У частині першій:

"пункти 8-11, 15, 16, 25 і 30 викласти в такій редакції:

9) вносить подання Верховній Раді України про призначення Прем'єр-міністра України;

"15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства;

"25) нагороджує державними нагородами в порядку, визначеному законом";

пункти 12-14 виключити".

1.14.2. Частину четверту викласти в такій редакції:

1.15. Частину шосту статті 111 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.16. Статтю 112 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.17. Частини другу і третю статті 113 Конституції України ( 254к/96-ВР) викласти в такій редакції:

1.18. Статтю 114 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

У разі відмови політичної партії (виборчого блоку партій), що має найбільшу кількість народних депутатів України, від висунення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України або відхилення Верховною Радою України запропонованої нею (ним) кандидатури право на висунення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України належить другій за кількістю народних депутатів України політичній партії (виборчому блоку партій).

Кандидатури на посади міністрів закордонних справ, внутрішніх справ, оборони України, у питаннях надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи попередньо узгоджуються Прем'єр-міністром України з Президентом України".

1.19. Статтю 115 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

Член Кабінету Міністрів України має право заявити про свою відставку Прем'єр-міністрові України.

1.20. У статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.20.1. Пункт 10 викласти в такій редакції:

1.20.2. Доповнити пунктами 11 і 12 такого змісту:

12) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України".

1.21. Статтю 118 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

1.22. Статтю 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) доповнити пунктом 5 такого змісту:

1.23. Частину першу статті 122 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.24. Частину четверту статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) виключити.

1.25. Частину першу статті 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

"Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України строком на 10 років, з правом повторного обрання, в порядку, встановленому законом".

1.26. Статтю 133 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, визначений законом".

1.27. Частину третю статті 136 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.28. Статтю 140 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

1.29. У статті 141 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.29.1. Частини першу і другу викласти в такій редакції:

1.29.2. Частину четверту викласти в такій редакції:

"Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради".

1.30. Частини першу і другу статті 142 Конституції України ( 254к/96-ВР) викласти в такій редакції:

1.31. Статтю 143 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

1.32. У частині першій статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ):

1.32.1. Абзац п'ятий пункту 1 викласти в такій редакції:

1.32.2. Доповнити новим пунктом 3 такого змісту:

2. Визнати проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" таким, що не відповідає вимогам статті 157 Конституції України (254к/96-ВР ), в частині змін, якими передбачається:

2.1. У пункті 3 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) віднести до повноважень Верховної Ради України тлумачення законів України.

2.2. У пункті 2 частини першої статті 150 Конституції України (254к/96-ВР ) вилучити з повноважень Конституційного Суду України офіційне тлумачення законів України.

3. Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є обов'язковим до виконання, остаточним і не може бути оскаржений.

Висновок Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний суд України

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Вознюка В.Д.
стосовно Висновку Конституційного Суду України
у справі про надання висновку щодо відповідності
проекту Закону України "Про внесення змін до
Конституції України", направленого Головою
Верховної Ради України, вимогам статей 157 і
158 Конституції України ( 254к/96-ВР )
(справа про внесення змін до статей 29, 59,
78 та інших Конституції України)

1. У пункті 1 резолютивної частини Висновку Конституційного Суду України (далі - Висновок) зазначено: "Визнати проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 3207-1), поданий народними депутатами України А.С.Матвієнком, В.Л.Мусіякою, А.I.Мартинюком, О.О.Морозом, Ю.Г.Ключковським та іншими, таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в частині змін, якими передбачається:

1.24. "Частину четверту статті 126 Конституції України виключити".

1.25. Частину першу статті 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) викласти в такій редакції:

Обгрунтовуючи Висновок на відповідність, зокрема, статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) пропонованих законопроектом змін до статті 126, частини першої статті 128 Конституції України, за якими професійні судді після першого призначення Президентом України строком на 5 років будуть обиратися Верховною Радою України на 10 років, з правом повторного обрання, в порядку, встановленому законом, Конституційний Суд України зазначив, що такими змінами не передбачається скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Проте Висновок Суду в цій частині викликає сумнів з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Однією із гарантій незалежності суддів є конституційний припис чинної Конституції України про те, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше (частина четверта статті 126). Аналогічна конституційна гарантія визначена у частині першій статті 128 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод є їх конституційним правом (стаття 55 Конституції України).

У своєму застереженні в мотивувальній частині Висновку Конституційний Суд України зазначив, що періодичне переобрання суддів може зробити їх залежними від посадових осіб, відповідальних за рекомендації до переобрання та уповноважених на обрання суддів. Для такого застереження Конституційного Суду України є підстави, оскільки при обранні на посаду професійного судді чи не вирішальне значення відіграє суб'єктивний (людський) фактор. Якщо при безстроковому обранні професійному судді, за належного виконання ним своїх обов'язків, гарантується повна незалежність при відправленні правосуддя, то при періодичному його переобранні на певний строк така гарантія фактично скасовується. А це, в свою чергу, ставить суддю в становище "самозбереження" в умовах політичного ринку, що призведе до руйнації принципу незалежності суддів при відправленні правосуддя.

2. Головною метою судово-правової реформи в Україні, відповідно до схваленої Верховною Радою України Концепції (постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року N 2296-XII є, зокрема, реформування незалежної судової влади шляхом гарантування самостійності і незалежності судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади.

Стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та стаття 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року , учасником яких є Україна, визначають право кожної людини на правосуддя, що здійснюється незалежним і неупередженим судом.

Реалізація принципу незалежності нерозривно пов'язана із статусом судді. Складовою його статусу є незмінюваність, тобто безстрокове обрання професійного судді. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (частина друга статті 21 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частини друга, третя статті 22 Конституції України).

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частина друга статті 64 цієї Конституції).

Порушення принципу незалежності суддів є прямим наслідком порушення конституційного права людини на належний судовий захист.

Таким чином, запропоновані зміни до чинної Конституції України (254к/96-ВР ), зокрема до її статті 126 та частини першої статті 128, передбачають обмеження прав і свобод людини і громадянина, а відтак не відповідають частині першій статті 157 Конституції України.

3. Безстрокове призначення суддів загальних судів є доцільним і прогресивним надбанням не лише в Україні. Саме так вони призначаються, наприклад, в Росії, Вірменії, Азербайджані, Казахстані, Бельгії, Греції, Люксембурзі, Македонії, Нідерландах, Польщі, Словенії, Хорватії, Франції, Іспанії, Фінляндії, Німеччині, Туреччині, Данії.

4. Недоліки, які мають на сьогодні місце в роботі судів загальної юрисдикції, викликані, по-перше, незавершеністю судово-правової реформи, по-друге, недосконалим добором кадрів на посаду судді, по-третє, відсутністю належних матеріально-технічних умов в організаційній діяльності органів правосуддя, по-четверте, неналежним фінансуванням судів першої і другої ланок, по-п'яте, нестабільністю та недосконалістю, а в багатьох випадках і колізійністю чинного законодавства України.

Перше призначення за чинною Конституцією України ( 254к/96-ВР ) кандидатів на посаду професійного судді Президентом України строком на п'ять років є достатнім критерієм для оцінки його діяльності на придатність до відправлення правосуддя в подальшому.

На погляд автора, чинна Конституція України ( 254к/96-ВР ) і відповідні Закони України ("Про судоустрій" ( 3018-14 ), "Про статус суддів" ( 2862-12) та інші) передбачають досконалий механізм звільнення професійного судді з посади у разі порушення ним вимог, визначених чинним законодавством України, незалежно від того призначений він на 5 років чи обраний безстроково.

Отже, обрання професійних суддів на десятирічний строк з правом повторного їх обрання існуючу проблему не вирішує.

Суддя Конституційного Суду України В.Вознюк

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є.
стосовно Висновку Конституційного Суду України у
справі про надання висновку щодо відповідності
проекту Закону України "Про внесення змін до
Конституції України", направленого Головою
Верховної Ради України, вимогам статей 157
і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР )
(справа про внесення змін до статей 29, 59,
78 та інших статей Конституції України)

З Висновком Конституційного Суду України про відповідність окремих положень законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не можу погодитися і вважаю за необхідне, керуючись статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) викласти окрему думку, виходячи з таких підстав.

1. Запропоновані зміни до статей 126, 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є кроком назад у становленні незалежної судової влади оскільки опосередковано призведуть до обмеження прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на судовий захист незалежним судом.

Варто нагадати, що встановленню чинною Конституцією України (254к/96-ВР) норми про гарантування Конституцією і законами України незалежності і недоторканності суддів, безстроковості обрання Верховною Радою України суддів, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, передувала ретельна розробка і широке обговорення Концепції судово-правової реформи в Україні ( 2296-12 ), яку було схвалено Верховною Радою України 22 квітня 1992 року (1). Необхідність її прийняття та проведення судово-правової реформи аргументувалися тим, що суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, являли собою важливий інструмент командно-адміністративної системи... Суд не мав влади, а влада безконтрольно користувалася судом. Створення справді незалежного, ефективного суду, забезпечення його чіткого функціонування проголошувалося об'єктивною необхідністю, одним з найважливіших державних завдань у складному процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави. Формування судової влади мало здійснюватися на підставі проголошеного Декларацією про державний суверенітет України ( 55-12 ) розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади.

_____________

(1) - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 30. Ст. 426

Здійснення суддями правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади та гарантування незалежності суддів знайшло відображення в Законі України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) від 15 грудня 1992 року (2): "Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України" (частина друга статті 3); зокрема, "незалежність суддів забезпечується: встановленим законом порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень та звільнення з посади.., системою органів судового самоврядування. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим" (положення частин першої, третьої статті 11).

_____________

(2) - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 8. Ст. 56

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР ) та абзацу 2 частини першої статті 15 Закону суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років.

За логікою чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ) безстроковість обрання суддів є гарантією їх незалежності.

Зі вступом України до Ради Європи наша держава взяла на себе певні зобов'язання стосовно дальшого вдосконалення здійснення правосуддя, виконання вимог, які містяться в основоположних міжнародних пактах, присвячених захисту прав та основних свобод людини, в численних нормативно-правових актах відповідних органів Ради Європи, а також документах, що мають рекомендаційний характер.

Відповідно до Основних принципів незалежності судової влади, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів, зокрема, гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її (пункт 1). Кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції (пункт 7). Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом (пункт 11). Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов'язкового виходу на пенсію чи завершення строку повноважень там, де це встановлено (пункт 12). Згідно з Віденською декларацією і Програмою дій , прийнятою 25 червня 1993 року Всесвітньою конференцією з прав людини, "кожній державі належить створити ефективну систему засобів правового захисту для розгляду скарг у зв'язку з порушенням прав людини і усунення таких порушень. Система здійснення правосуддя, яка включає до себе... працівників незалежних судових органів у повній відповідності з стандартами, які містяться в міжнародних договорах про права людини, має винятково важливе значення для всебічної і недискримінаційної реалізації прав людини і є невід'ємним елементом процесів демократії та стійкого розвитку. У даному контексті необхідно належним чином фінансувати установи, які здійснюють правосуддя" (пункт 27).

Кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (стаття 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року.

Відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо незалежності судочинства "Про незалежність, ефективність і роль суддів" N R (94) 12 від 13 жовтня 1994 року строки перебування суддів на посаді повинні гарантуватися законом, виконавча та законодавча влада мають забезпечити незалежність суддів і те, щоб не робилися кроки, які могли б позбавити суддів незалежності (пункт 2 а, б).

Згідно з пунктом 1.5 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року "від рішення судді залежить гарантія прав особи". Тому на державу покладається обов'язок забезпечення незалежності та неупередженості судів і кожного судді, яким довірено захист прав і свобод людини.

2. Відповідно до пункту 1.3 згаданої Хартії відносно кожного рішення, пов'язаного з добором, призначенням, просуванням по службі або закінченням перебування на посаді закон передбачає втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, в якому не менше половини тих, хто бере участь у засіданні, є суддями, обраними такими ж суддями у порядку, який гарантує саме широке представництво суддів.

Кожному судді, який вважає, що його права за законом чи, в більш широкому сенсі, його незалежність чи незалежність юридичного процесу так або інакше перебувають під загрозою або не беруться до уваги, цим законом надається можливість звернутися до такого незалежного органу, наділеного ефективними засобами правового впливу чи повноважному запропонувати такий засіб (пункт 1.4).

Загальна декларація про незалежність правосуддя (Монреаль, 1983 р.) відносить до стандартів незалежності, зокрема, поділ влади та право колективного захисту суддів.

Проте, такий орган в Україні відсутній, як і правові засоби захисту суддів від втручання в їх діяльність.

Принцип пожиттєвого призначення суддів (за умови встановлення лише граничного віку) і незмінності складу суду протягом певного строку безумовно посилює незалежність суддів. Правосуддя як унікальна форма здійснення судової влади, як останній рубіж захисту права має бути незалежне, а тому незалежними мають бути й ті, хто його здійснює. Несправедливо вирішувати проблеми некваліфікованості суддівських кадрів за рахунок незмінюваності суддів. Існуюча система формування суддівського корпусу нездатна ліквідувати постійний дефіцит кадрів, про що красномовно свідчить наявність 1560 вакантних суддівських місць (практично відсутній кожний четвертий суддя) та нездійснення правосуддя близько 600 суддями понад півріччя і більше у зв'язку з несвоєчасним безстроковим призначенням (3). Замість повернення до радянської системи обрання суддів на 10 років слід удосконалити названу систему та очистити суддівські лави від нерадивих виконавців, виходячи з якості їх роботи.

_____________

(3) - Горицвет Ю. Профессия судьи - не престижна? // "Юридическая практика", 20 травня 2003 р.

Слід ще раз наголосити: основними складовими незалежності судової влади є: незмінюваність суддів, наявність достатніх гарантій від безпідставних переслідувань за їх професійну діяльність, фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Отже, вилучення частини четвертої статті 126 та зміна редакції частини першої статті 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно безстроковості призначення суддів зменшує гарантії їх незалежності і зробить їх залежними від тих, хто уповноважений обирати суддів. А це суперечить приписам частин першої та другої статті 55 Конституції України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вихолощена незалежність суддів принесе людям обмеження їх прав та свобод, зокрема права на справедливий, незалежний і безсторонній судовий захист. Конституційний Суд України, даючи відповідний висновок, вважає за можливе зниження рівня незалежності суддів, гарантованої Конституцією України ( 254к/96-ВР ), посилається на невизначеність статусу суддів, обраних безстроково (пункт 4.23), що не можна водночас не оцінити як ігнорування конституційного положення про захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи з наведеного, вважаю, що запропоновані зміни до статей 126, 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не відповідають вимогам статті 157 Конституції України. Адже тільки незалежний суд може захистити людину.

3. Провадження у справі відкрито за зверненням неналежного суб'єкта. Відповідно до статті 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Рішення Конституційного Суду від 9 червня 1998 року та відмовної ухвали Конституційного Суду від 8 травня 1997 року суб'єктом права на конституційне подання з питань надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України може бути лише Верховна Рада України.

Нормативне положення другого пункту Постанови Верховної Ради України "Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України" ( 1116-15 ) від 11 липня 2003 року відносно того, що зареєстрований законопроект про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) невідкладно направляється суб'єктом права законодавчої ініціативи, який подав цей законопроект до Верховної Ради України, або Головою Верховної Ради України до Конституційного Суду України для надання висновку, не узгоджується з положеннями статті 159 Конституції України та правовою позицією Конституційного Суду України з цього питання. Речення названого Рішення від 9 червня 1998 року "Проте форма таких звернень потребує законодавчого врегулювання" у його контексті означало необхідність визначитися: чи Верховна Рада України звертається до Конституційного Суду України з конституційним поданням з долученням законопроекту, чи у формі постанови до конкретного законопроекту.

Парламентська і судова практика розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) склалася на користь Постанов Верховної Ради України.

4. Наслідком порушення процедури є направлення до Конституційного Суду України законопроекту, належно не опрацьованого.

Так, у законопроекті пропонується доповнити статтю 78 частиною четвертою, яка за змістом аналогічна частині четвертій статті 76 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ). Її вилучення в законопроекті не передбачено.

Відповідно до пункту 16 статті 106 законопроекту у разі неконституційності і незаконності нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим Президент України звертається, відповідно, до Конституційного Суду та до Генерального прокурора України. Проте згідно з частиною другою статті 137 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ) з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції та законам України Президент України звертається лише до Конституційного Суду України.

Крім того, законопроект містить ще одну логічну суперечність, яка стосується повноважень Конституційного Суду України: вилучивши з частини першої статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ) повноваження "офіційно тлумачити закони України", він наділяє Верховну Раду України "правом прийняття законів України та їх тлумачення" (пункт 37 частини першої статті 85), водночас залишає без зміни статтю 147 Конституції України. Тим самим зберігається її положення про надання Конституційним Судом України офіційного тлумачення не лише Конституції, а й законів України.

Виникають питання щодо долі офіційного тлумачення Конституційним Судом Конституції України ( 254к/96-ВР ), адже без тлумачення законів України, як і Конституції, неможливо визначити конституційність закону, а також щодо характеру тлумачення законів Верховною Радою України, яке має бути суто юридичним, а не політичним, оскільки народні депутати завжди є політичними діячами. Без тлумачення норми права Судом неможливе конституційне правосуддя.

Положення пункту 5 статті 121 законопроекту "нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, а також за додержанням законів органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування" є нечітким.

Наведений текст законопроекту стосовно контролю "за додержанням прав і свобод людини і громадянина" дублює зміст чинної статті 101 Конституції України ( 254к/96-ВР ): "Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини". Залишається лише гадати, яке коло відомств і посадових осіб охопить і у який спосіб буде здійснюватися прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина: чи буде він стосуватися, зокрема, керівників комерційних та некомерційних організацій? Якою є доля пункту 9 Розділу XV "Перехідні положення" чинної Конституції України за яким прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів та інші. У Висновку визнається необхідність законодавчої конкретизації, відсутність якої, однак за логікою Суду, не впливає на результат.

5. Виходячи з положень статей 147 і 159 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якими на Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні - покладається повноваження надавати висновок на законопроект про внесення змін до Конституції України щодо відповідності такого законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції, є очевидною неможливість Суду проводити юридичну експертизу поза межами цих статей, зокрема, з точки зору дотримання правил законодавчої техніки, яку мають проводити правові служби парламенту, вказувати на необхідність виправити допущені помилки тощо. Наприклад, стосовно частини першої статті 112 Конституції України Конституційний Суд звернув увагу на наявність редакційної неточності (фактично йдеться про відсутність кількох слів), зауважив щодо формулювання змін до статті 94, принагідно запропонувавши вирішити питання про підписання та оприлюднення законів про внесення змін до розділів I, II, XIII Конституції України.

6. Не можу погодитися з Висновком про відсутність обмеження прав людини у разі визначення повноважень Верховної Ради законами України. Здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову має на меті утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Якщо виходити з того, що гарантіями основних прав і свобод є система норм, принципів, умов та вимог, які забезпечують у своїй сукупності дотримання прав, свобод і законних інтересів громадян, а також що ефективність цієї системи залежить, зокрема, від наявності певних елементів у системі функціонування державної влади, то необхідно визнати належність до них зокрема а) писаної конституції, дію якої не може бути довільно зупинено; б) конституційних гарантій проти надзвичайного посилення однієї з гілок влади - у вигляді системи поділу влади; в) закріплення на конституційному рівні широкого каталогу основних прав і свобод; г) наявності незалежної судової влади тощо (4). Якщо Конституційний Суд України не вбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, то навіщо приймати застереження такого змісту: "Новелізація Конституції України положенням про можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади буде порушенням закріпленого в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади. Організація і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову не є самоціллю, а покликана забезпечувати права і свободи людини і громадянина" (пункт 4.6.2). Загалом, застереження викладені стосовно змін до статей 78 (пункт 4.3); 81 (пункт 4.4.2); 94 (пункт 4.10); 112 (пункт 4.15); 121 (пункт 4.21); 126 і 128 (пункт 4.23). Але надання такого роду застережень не передбачено положеннями статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). То чи буде на них реагувати законодавець?

_____________

(4) - Сравнительне конституционное право. Под ред. Ковлера А.И., Чиркина В.Е., Юдина Ю.А., "Манускрипт". М. 1996. - С. 310-311.

7. У зв'язку з вищенаведеним, оцінка зазначених статей Конституційним Судом України на предмет відповідності статті 157 Конституції України (254к/96-ВР ), на мою думку, неможлива.

Це відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Висновку від 11 липня 2000 року про припинення провадження у справі у зв'язку з унеможливленням всебічного аналізу пропонованих змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) на предмет їх відповідності статті 157 Конституції України (5).

_____________

(5) - Конституційний Суд України: Рішення. Висновки 1997-2001. Кн. 2. К. 2001. - С. 141.

Суддя Конституційного Суду України В.Скомороха

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Іващенка В.I.
стосовно Висновку Конституційного Суду України
у справі про надання висновку щодо відповідності
проекту Закону України "Про внесення змін до
Конституції України", направленого Головою
Верховної Ради України, вимогам статей 157 і
158 Конституції України ( 254к/96-ВР )
(справа про внесення змін до статей 29, 59,
78 та інших Конституції України)

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР ) вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (справа про внесення змін до статей 29, 59, 78 та інших Конституції України).

Підтримуючи резолютивну частину цього Висновку Конституційного Суду України, хочу зазначити таке.

1. Відповідно до положень частини другої статті 6 Конституції (254к/96-ВР ) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці конституційні норми поширюються й на Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Згідно зі статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) до повноважень Конституційного Суду України належить надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Частиною першою статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Таким чином, реалізуючи повноваження, визначене статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України має, зокрема, перевірити, чи передбачають (або не передбачають) зміни до Конституції України, які пропонуються у законопроекті, скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, чи спрямовані (або не спрямовані) зазначені зміни на ліквідацію незалежності або на порушення територіальної цілісності України, та зробити відповідний висновок.

Інших критеріїв (умов) перевірки Конституційним Судом України законопроектів про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) Основний Закон України не містить, що, на мою думку, виключає можливість саме у висновках Конституційного Суду України висловлення будь-яких зауважень, застережень чи надання пропозицій щодо їх удосконалення, які виходять за межі, визначені статтею 159 Конституції України.

2. Відповідно до частини другої статті 150 Конституції України (254к/96-ВР ) рішення Конституційного Суду України з питань, передбачених цією статтею, а саме щодо відповідності Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 , конституційні вимоги щодо обов'язковості виконання поширюються й на висновки Конституційного Суду України з питань відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Зокрема, Конституційний Суд України в цьому ж Рішенні визначив, що "висновок Конституційного Суду України матиме значення гарантії додержання встановленого порядку внесення змін до Конституції України... тільки за умови його обов'язковості для Верховної Ради України".

Зважаючи на викладене, можна дійти висновку, що застереження та пропозиції, висловлені у підпунктах 4.6.2, 4.10, 4.13.1, 4.15, 4.23, 4.29 мотивувальної частини Висновку Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (справа про внесення змін до статей 29, 59, 78 та інших Конституції України), є також обов'язковими до виконання Верховною Радою України.

Проте згідно зі статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України розглядає законопроект про внесення змін до Конституції України за наявності висновку Конституційного Суду України лише щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

3. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 у разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді України поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України він приймається Верховною Радою України за умови наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Суддя Конституційного Суду України В.ІВАЩЕНКО

^ Наверх

Дата	2003-10-30
Тип документу	Висновок
Назва	Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", направленого Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції Укра
Номер	1-в/2003
Автори	Конституційний Суд (КСУ)
Опублiковано	Урядовий кур'єр № 213 вiд 2003-11-12 стор.6

	документiв в базi
	550558

Про документ