КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
N 2-рп/2002, від30 січня 2002 року
м. Київ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 63
народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності)
положень статті 43 Закону України
"Про вибори народних депутатів України"
(справа про виборчу заставу)
Справа N 1-18/2002
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Козюбри Миколи Івановича,
Корнієнка Миколи Івановича - суддя-доповідач,
Костицького Михайла Васильовича,
Німченка Василя Івановича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тимченка Івана Артемовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
за участю: представників суб'єкта права на конституційне подання Сіренка Василя Федоровича та Пономаренка Георгія Григоровича - народних депутатів України; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Зайця Анатолія Павловича - першого заступника Державного секретаря Міністерства юстиції України, представника Президента України;
розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року N 2766-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 51-52, ст. 265).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання 63 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність спору щодо конституційності положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" ( 2766-14 ).
Заслухавши суддю-доповідача Корнієнка М.I., пояснення Сіренка В.Ф., Пономаренка Г.Г., Селіванова А.О., Зайця А.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 63 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ), положення статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" ( 2766-14 ) від 18 жовтня 2001 року (далі - Закон).
Відповідно до положень статті 43 Закону кандидат у народні депутати України (далі - кандидат у депутати), якого висунуто в одномандатному окрузі, до подання документів окружній виборчій комісії для реєстрації вносить на рахунок окружної виборчої комісії грошову заставу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а партія (блок) до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку в багатомандатному виборчому окрузі, вносить у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Народні депутати України вважають, що передбачена статтею 43 Закону вимога щодо внесення грошової застави є встановленням майнового цензу для громадян України, що суперечить положенням статей 5, 24 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
На думку авторів конституційного подання, майновий ценз призведе до підміни механізму здійснення народовладдя абсолютизацією фінансових можливостей партій та їх спонсорів, оскільки значна кількість громадян України перебуває за межею бідності і не зможе внести заставу, а отже реалізувати своє право бути обраним. Як зазначається у конституційному поданні, на цей факт звертав увагу і Президент України, повертаючи Закон для повторного розгляду Верховною Радою України.
2. До справи долучено листи Голови Верховної Ради України та Президента України.
Голова Верховної Ради України вважає, що заставу не можна розцінювати як майновий ценз, оскільки на відміну від застави як способу забезпечення зобов'язань вона має іншу правову природу. За Законом застава виконує функцію не платіжного засобу, а коштів, внесення яких стимулює до зваженого прийняття рішення щодо використання пасивного виборчого права, а також упереджує невиправдані витрати з державних фондів, які формуються значною мірою за рахунок платників податків.
Водночас Голова Верховної Ради України зазначає, що не можна залишити поза увагою і обгрунтоване занепокоєння з боку суб'єкта права на конституційне подання щодо виникнення ситуації, за якою не забезпечені матеріально кандидати у народні депутати України можуть опинитися у нерівному становищі щодо можливості реалізувати свої виборчі права з іншими кандидатами.
На думку Президента України, запровадження грошової застави як умови реєстрації кандидатів у народні депутати України Конституцією України ( 254к/96-ВР ) не заперечується. Тому порушене в конституційному поданні питання має розглядатися як таке, що належить до сфери законодавчого регулювання, а не на предмет конституційності.
Повертаючи Закон для повторного розгляду Верховною Радою України, Президент України свою позицію щодо неконституційності запровадження грошової застави базував не стільки на факті запровадження грошової застави, скільки на її розмірі. Після суттєвого зменшення розмірів грошової застави вона, на думку Президента України, не може розглядатися як така, що порушує права і свободи людини і громадянина.
3. У процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України Сіренко В.Ф. зазначив, що будь-які додаткові умови для реалізації пасивного виборчого права мають розглядатися як виборчий ценз. Тому грошова застава, як і будь-яка інша встановлена законом додаткова умова реалізації громадянами України їх пасивного виборчого права, є виборчим цензом. Оскільки між грошовою заставою та майновим станом громадян України завжди є органічний зв'язок, то положення статті 43 Закону суперечать передусім положенням статті 24 Конституції України (254к/96-ВР), відповідно до яких не може бути привілеїв і обмежень за такою ознакою, як майновий стан.
Встановлений статтею 43 Закону розмір грошової застави для кандидата у депутати 1020 гривень, партії (блоку) - 255000 гривень, на думку Сіренка В.Ф., є дискримінаційним, оскільки подолати цей майновий ценз може тільки людина матеріально забезпечена, а партія (блок) - лише за наявності суттєвої фінансової підтримки. Тому положення цієї статті суперечать також статтям 5, 21, 36, 38, 69 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Цю ж позицію підтримав і Пономаренко Г.Г.
Протилежну точку зору щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) положень статті 43 Закону висловили Селіванов А.О. і Заєць А.П.
Селіванов А.О. вважає, що не можна ототожнювати грошову заставу з виборчими цензами, оскільки це різні за своєю правовою природою інститути виборчого права. Відповідність громадянина встановленим виборчим цензам є однією з умов його правоздатності щодо участі у виборах, а майнова застава одним із способів забезпечити більш відповідальне ставлення громадянина до його наміру балотуватися кандидатом у депутати. Що ж до встановленого Законом розміру грошової застави, то це питання політичної доцільності.
Подібну позицію висловив і Заєць А.П. Якщо майновий ценз, на його думку, це характеристика кількості майна, яке належить особі, то грошова застава не пов'язана з володінням коштами, які є її об'єктом. Сенс виборчої застави полягає певною мірою у "стримуванні" тих громадян, які мають мало шансів бути обраними. Грошова застава може стати фактором запобігання появі у виборчому процесі дрібних та незрілих у політичному плані сил, а отже, засобом, який сприятиме політичному структуруванню парламенту.
4. Вирішуючи спір щодо конституційності положень статті 43 Закону, Конституційний Суд України виходить з такого.
4.1. Організація і порядок проведення виборів визначаються виключно законами України (пункт 20 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Відповідно до чинного Закону забороняються будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина четверта статті 2 Закону). Це положення Закону узгоджується з положеннями Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до яких не може бути привілеїв чи обмежень за названими вище ознаками, зокрема майновим станом (частина друга статті 22, частини перша, друга статті 24).
Водночас Конституція України ( 254к/96-ВР ) встановлює ряд вимог обмежувального характеру щодо права бути обраним народним депутатом України: мати громадянство України; досягти на день виборів двадцяти одного року; проживати в Україні протягом останніх п'яти років; не мати судимості за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (частини друга, третя статті 76).
Ці вимоги в науці та практиці виборчого права мають назву виборчих цензів (кваліфікацій), під якими розуміють визначені конституцією або законом умови для набуття або здійснення активного і пасивного виборчого права.
Інших вимог обмежувального характеру стосовно реалізації громадянами України їх пасивного виборчого права, зокрема майнового цензу, залежно від якого це право надається лише тим громадянам, які мають власність певної вартості або сплачують податки не нижче встановленої суми, Конституція України ( 254к/96-ВР ) не містить.
4.2. За Законом кандидат у депутати, партія (блок) до подання документів для реєстрації кандидатом у депутати, кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), вносять грошові застави відповідно на рахунок окружної виборчої комісії в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частини перша, друга статті 43 Закону).
Вимога щодо грошової застави стосується всіх кандидатів у депутати, партій (блоків) і є однаковою для всіх, її розмір не залежить від розміру доходів кандидата у депутати та фінансового стану партії (блоку).
Виборчий ценз і грошова (виборча) застава мають різну правову природу. Грошова застава використовується у світовій практиці не як майновий ценз, а як одна з умов реєстрації кандидатів для участі у виборах. Виборчий ценз є кваліфікаційною умовою щодо наявності виборчого права, а виборча застава лише умовою реєстрації кандидата у депутати. Майновий виборчий ценз безпосередньо пов'язаний із майновим станом особи, тобто характеризується сукупністю рухомого та нерухомого майна, певним рівнем річного доходу громадянина, які визначають його як власника. Метою грошової (виборчої) застави є обмеження чи усунення зловживання громадянином виборчим правом, передусім за рахунок платників податків.
Із системного тлумачення положень Закону випливає, що грошова застава застосовується з метою забезпечення відповідального ставлення громадян як ймовірних кандидатів у депутати до їх участі у виборах, сприяє прийняттю виважених рішень кандидатом у депутати, якого висунуто в одномандатному окрузі, та кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків у багатомандатних округах, щодо реалізації їх пасивного виборчого права, а також упереджує можливі невиправдані витрати з державних фондів. До того ж відповідно до частини п'ятої статті 43 Закону грошова застава повертається партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів, та депутатам, обраним в одномандатних округах.
З огляду на це грошову (виборчу) заставу не можна розглядати як обмеження пасивного виборчого права громадян за ознакою майнового стану. Водночас встановлення грошової (виборчої) застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та рівності їх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом.
Таким чином, передбачена положеннями статті 43 Закону грошова застава за своєю правовою природою не є майновим цензом, а вказана норма не суперечить положенням статей 21, 24 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і конституційних правах і свободах.
5. Конституційний Суд України вважає за необхідне зазначити, що, як показує світовий досвід, розмір грошової застави встановлюється залежно від майнової спроможності переважної більшості населення країни. Порушення цієї вимоги може суттєво обмежити кількість претендентів на місця в парламенті, особливо від фінансове малозабезпечених партій (блоків) та кандидатів у депутати. Проте визначення соціальне орієнтованого розміру грошової застави є питанням політичної доцільності і не належить до компетенції Конституційного Суду України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України вирішив:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року N 2766-III ( 2766-14 ).
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
"Юридичний вісник Ураїни" N 8, 23-1 березня 2002 року