Конвенція
про платні бюро найму
N 34

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно платних бюро найму, що є першим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1933 року про платні бюро найму і підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Стаття 1

1. Для потреб застосування цієї Конвенції термін "платне бюро найму" означає:

а) бюро найму, які функціонують з метою отримання прибутку, тобто будь-яка особа, компанія, установа, агентство чи інша організація, яка діє як посередник з метою забезпечення працевлаштування працівника або забезпечення робочою силою роботодавця з наміром отримання прямо чи опосереднено будь-якої грошової чи матеріальної вигоди від роботодавця або від працівника; це визначення не поширюється на газети або інші видання, за винятком тих, єдина чи основна мета яких полягає в тому, щоб виступати посередником між роботодавцем і працівником;

b) бюро найму, метою функціонування яких не є отримання прибутку, тобто служби найму будь-якої компанії, установи, агентства або іншої організації, котрі не мають на меті отримання грошової чи іншої матеріальної вигоди, але з роботодавця або з працівника стягуюється плата за надані послуги у вигляді вступного чи періодичного внеску або іншого збору.

2. Ця Конвенція не стосується працевлаштування моряків.

Стаття 2

1. Бюро найму, що функціонують з метою отримання прибутку, як зазначено у пункті а) параграфа 1 попередньої статті, повинні бути ліквідовані протягом трьох років з моменту настання чинності цієї Конвенції для члена Організації, котрого стосується дана Конвенція.

2. До моменту ліквідації:

а) не повинні відкриватись нові бюро найму, які функціонують з метою отримання прибутку;

b) бюро найму, які функціонують з метою отримання прибутку, повинні перебувати під наглядом компетентних органів, можуть визначати плату за надані послуги та покривати витрати у розмірах, затверджених згаданими органами.

Стаття 3

1. Вилучення з положень параграфа 1 статті 2 цієї Конвенції можуть бути дозволені компетентними органами у виняткових випадках, але тільки після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників.

2. Вилучення на підставі цієї статті можуть бути дозволені тільки для агентств, що обслуговують працівників чітко визначених національними законами чи постановами категорій, котрі належать до професій, де працевлаштування здійснюється у специфічних умовах, які виправдовують таке вилучення.

3. На підставі цієї статті відкриття нових платних бюро найму не дозволяється після закінчення трирічного періоду, визначеного статтею 2.

4. Кожне платне бюро найму, на яке поширюється виняток за цією статтею:

а) має бути об'єктом постійного нагляду з боку компетентних органів влади;

b) повинно мати ліцензію, яка має оновлюватись періодично на розсуд компетентних органів протягом періоду, який не перевищує десяти років;

с) має право стягувати збір і покривати витрати тільки у розмірах, встановлених компетентними органами;

d) має право влаштовувати або наймати працівників за кордоном тільки за наявності відповідної ліцензії та на умовах, визначених договором відповідних країн.

Стаття 4

Платні бюро найму, які функціонують, не маючи на меті отримання прибутку, як визначено у пункті b) параграфа 1 статті 1:

а) повинні мати уповноваження від компетентних органів і перебувати під постійним наглядом з боку згаданих органів;

b) не повинні стягувати будь-яку плату, більшу за розміри плати, що встановлена компетентними органами стосовно здійснених витрат;

с) мають право влаштовувати на роботу чи наймати працівників за кордоном тільки за наявності відповідної ліцензії та договору з відповідною країною.

Стаття 5

Платні бюро найму, які визначено статтею 1 цієї Конвенції, та будь-яка особа, компанія, установа, агентство або інша приватна організація, яка займається працевлаштуванням, повинні, навіть якщо не стягують плату, подавати декларацію компетентним органам, констатуючи факт послуг, наданих безплатно чи за певну плату.

Стаття 6

Національні закони та постанови повинні визначити відповідні міри покарання, до яких входить, у разі потреби, вилучення ліцензій та дозволів, передбачених цією Конвенцією, за будь-яке порушення вищезазначених статей або законів і положень, що випливають з них.

Стаття 7

Щорічні доповіді, які подаються згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, містять всю потрібну інформацію про всі винятки, визначені статтею 3.

Стаття 8

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 9

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 10

Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших членів Організації.

Стаття 11

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати її після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Стаття 12

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 13

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

а) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 11, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Стаття 14

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 18 жовтня 1936 року. Конвенцію переглянуто 1949 року Конвенцією 96. Після настання чинності цієї Конвенції Конвенцію 34 закрито для ратифікації.

Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919-1964,
Том I Міжнародне бюро праці, Женева