Конвенція
про маркування пластичних вибухових
речовин з метою їх виявлення

( Конвенція ратифікована Законом N 687/97-ВР від 03.12.97 )

Держави-учасниці цієї Конвенції,

Усвідомлюючи наслідки актів тероризму для міжнародної безпеки,

Висловлюючи глибоку стурбованість у зв'язку з актами тероризму, спрямованими на знищення повітряних суден, інших транспортних засобів та інших об'єктів,

Будучи Стурбовані тим, що для здійснення таких терористичних актів використовувались пластичні вибухові речовини,

Відзначаючи, що маркування таких вибухових речовин з метою їх виявлення буде в значній мірі сприяти попередженню таких незаконних актів,

Визнаючи, що з метою запобігання таким незаконним актам є нагальна необхідність в міжнародному документі, який покладає на держави зобов'язання вживати відповідних заходів для забезпечення того, щоб пластичні вибухові речовини належним чином маркувались,

Беручи До Уваги резолюцію 635 Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй від 14 червня 1989 року і резолюцію 44/29 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 4 грудня 1989 року, які нагально закликають Міжнародну організацію цивільної авіації інтенсифікувати її роботу по створенню міжнародного режиму маркування пластичних або листових вибухових речовин з метою їх виявлення,

Враховуючи резолюцію А27-8, одноголосно прийняту 27-ю сесією Асамблеї Міжнародної організації цивільної авіації, в якій Асамблея висловилась за невідкладну підготовку в першочерговому порядку нового міжнародного документа, який стосується маркування пластичних або листових вибухових речовин з метою їх виявлення,

Відзначаючи із задоволенням роль Ради Міжнародної організації цивільної авіації в підготовці Конвенції, а також її готовність взяти на себе функції, пов'язані з її здійсненням,

Погодились про нижченаведене:

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції:

1. "Вибухові речовини" означають вибухові продукти, широко відомі як "пластичні вибухові речовини", в тому числі вибухові речовини в гнучкій або еластичній листовій формі, як вони визначені в технічному додатку до цієї Конвенції.

2. "Речовина, що маркується" означає речовину, описану в технічному додатку до цієї Конвенції, яка включається до вибухової з метою зробити її такою, що піддається виявленню.

3. "Маркування" означає включення до складу вибухової речовини речовини, що маркується відповідно до технічного додатка до цієї Конвенції.

4. "Виготовлення" означає будь-який процес, включаючи переробку, в результаті якого виробляються вибухові речовини.

5. "Належним чином санкціоновані військові пристрої" включають, зокрема, гільзи, авіаційні бомби, снаряди, міни, реактивні снаряди, ракети, сформовані при виготовленні заряди, гранати і перфоратори, згідно із законами і правилами відповідної Держави-учасниці.

6. "Держава-виготовлювач" означає будь-яку державу, на території якої виготовляються вибухові речовини.

Стаття 2

Кожна Держава-учасниця вживає необхідних і ефективних заходів для заборони і відвернення виготовлення на її території немаркованих вибухових речовин.

Стаття 3

1. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних і ефективних заходів для заборони і запобігання ввозу на її територію або вивозу з її території немаркованих вибухових речовин.

2. Положення попереднього пункту не застосовують щодо ввозу і вивозу, які не суперечать цілям цієї Конвенції, повноважним органам Держави-учасниці, які здійснюють військові або поліцейські функції, немаркірованих вибухових речовин, що знаходяться під контролем цієї Держави-учасниці згідно з пунктом 1 Статті 4.

Стаття 4

1. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів для здійснення суворого і ефективного контролю над володінням і передачею у володіння немаркірованих вибухових речовин, які були виготовлені на її території або ввезені на її територію до набуття чинності цією Конвенцією щодо цієї держави, для того, щоб перешкодити такому їх застосуванню або використанню, які несумісні з цілями цієї Конвенції.

2. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб усі запаси вибухових речовин, згаданих в пункті 1 цієї Статті, які не знаходяться у володінні її повноважених органів, що здійснюють військові або поліцейські функції, були знищені або використані таким чином, щоб це не суперечило цілям цієї Конвенції, або маркіровані чи позбавлені вибухових властивостей протягом трьох років після набуття чинності цією Конвенцією щодо цієї держави.

3. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб усі запаси вибухових речовин, згаданих в пункті 1 цієї Статті, які не включені як складова частина в належним чином санкціоновані військові пристрої і які знаходяться у володінні її повноважних органів, що здійснюють військові або поліцейські функції, були знищені або використані таким чином, щоб це не суперечило цілям цієї Конвенції, або марковані чи позбавлені вибухових властивостей протягом п'ятнадцяти років після набуття чинності цією Конвенцією щодо цієї держави.

4. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів для забезпечення по можливості найшвидшого знищення на своїй території немаркованих вибухових речовин, які можуть бути виявлені на цій території і які не згадуються в попередніх пунктах цієї Статті, за винятком запасів немаркованих вибухових речовин, що знаходяться у володінні її повноважних органів, які здійснюють військові або поліцейські функції і внесені як складова частина в належним чином санкціоновані військові пристрої на момент набуття чинності цією Конвенцією щодо цієї Держави-учасниці.

5. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів для здійснення суворого та ефективного контролю над володінням і передачею у володіння вибухових речовин, згаданих в пункті 11 частини 1 технічного додатка до цієї Конвенції, з тим, щоб перешкодити такому їх застосуванню або використанню, які не сумісні з цілями цієї Конвенції.

6. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів для забезпечення по можливості найшвидшого знищення на її території немаркованих вибухових речовин, виготовлених після набуття чинності цією Конвенцією щодо цієї держави, які не включені у військові пристрої, як це передбачено підпунктом d) пункту 2 частини 1 технічного додатка до цієї Конвенції, і немаркованих вибухових речовин, які більше не підпадають під дію будь-яких інших підпунктів зазначеного пункту 2.

Стаття 5

1. Цією Конвенцією засновується Міжнародна технічна комісія з вибухових речовин (далі "Комісія"), яка складається з не менше п'ятнадцяти і не більше дев'ятнадцяти членів, що призначаються Радою Міжнародної організації авіації (далі "Рада") з числа осіб, кандидатури яких подаються Державами-учасницями цієї Конвенції.

2. Члени Комісії є експертами, які мають безпосередній і значний досвід у питаннях щодо виготовлення чи виявлення вибухових речовин або проведення відповідних дослідних розробок.

3. Члени комісії працюють в ній протягом трьох років і можуть призначатися повторно.

4. Сесії Комісії скликаються принаймні один раз на рік у Штаб-квартирі Міжнародної організації цивільної авіації або в таких місцях і в такий час, які можуть бути вказані чи затверджені Радою.

5. Комісія приймає правила процедури своєї роботи, які підлягають затвердженню Радою.

Стаття 6

1. Комісія проводить оцінку технічного прогресу в галузі виготовлення, маркування та виявлення вибухових речовин.

2. Комісія через Раду доповідає про результати своєї роботи Державам-учасницям і заінтересованим міжнародним організаціям.

3. При необхідності Комісія дає рекомендації Раді щодо поправок до технічного додатка до цієї Конвенції. Комісія прагне приймати свої рішення по таких рекомендаціях консенсусом. При відсутності консенсусу Комісія приймає такі рішення більшістю в дві третини голосів її членів.

4. Рада може за рекомендацією Комісії пропонувати Державам-учасницям поправки до технічного додатка до цієї Конвенції.

Стаття 7

1. Будь-яка Держава-учасниця може протягом дев'яноста днів від дати повідомлення про поправку, яка пропонується до технічного додатка до цієї Конвенції, надіслати до Ради свої зауваження. Рада негайно передає ці зауваження Комісії для розгляду. Рада пропонує будь-якій Державі-учасниці, яка подала зауваження або заперечення щодо запропонованої поправки, провести консультації з Комісією.

2. Комісія розглядає думки Держав-учасниць, висловлені згідно з положеннями попереднього пункту, і доповідає Раді. Рада після розгляду доповіді Комісії і з урахуванням характеру поправки і зауважень Держав-учасниць, включаючи держави-виготовлювачі, може запропонувати поправку всім Державам-учасницям для прийняття.

3. Якщо запропонована поправка не викликала заперечень з боку п'яти або більше Держав-учасниць, які письмово сповістити про це Раду протягом дев'яноста днів після дати повідомлення Радою про цю поправку, вона вважається прийнятою і набуває чинності через сто вісімдесят днів або після закінчення такого іншого періоду, який застережений у запропонованій поправці, для Держав-учасниць, які прямо заявили про заперечення проти неї.

4. Ті Держави-учасниці, які прямо заявили про заперечення проти запропонованої поправки, можуть згодом шляхом здачі на зберігання документа про прийняття або затвердження висловити свою згоду на обов'язковість для них положень цієї поправки.

5. Якщо п'ять або більше Держав-учасниць заперечують проти запропонованої поправки, Рада передає її Комісії для подальшого розгляду.

6. Якщо запропонована поправка не прийнята відповідно до пункту 3 цієї Статті, Рада може також скликати конференцію всіх Держав-учасниць.

Стаття 8

1. Держави-учасниці по можливості передають Раді інформацію, яка допоможе Комісії у здійсненні її функцій згідно з пунктом 1 Статті 6.

2. Держави-учасниці інформують Раду про заходи, які вживаються ними для виконання положень цієї Конвенції. Рада доводить таку інформацію до відома всіх Держав-учасниць і заінтересованих міжнародних організацій.

Стаття 9

1. Рада у співробітництві з Державами-учасницями і заінтересованими міжнародними організаціями вживає відповідних заходів, які сприяють здійсненню цієї Конвенції, включаючи подання технічної допомоги і заходи щодо обміну інформацією, яка стосується технічного прогресу і галузі маркування і виявлення вибухових речовин.

Стаття 10

Технічний додаток до цієї Конвенції є невід'ємною частиною цієї Конвенції.

Стаття 11

1. Будь-який спір між двома або більше Державами-учасницями, який стосується трактування або застосування цієї Конвенції і не може бути урегульований шляхом переговорів, на прохання однієї з них передається до арбітражу. Якщо протягом шести місяців від дня прохання про арбітраж Сторони не в змозі дійти згоди в питаннях організації арбітражу, на прохання будь-якої з цих Сторін спір може бути переданий до Міжнародного суду відповідно до Статуту Суду.

2. Кожна Держава-учасниця може при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні цієї Конвенції або при приєднанні до неї зробити заяву про те, що вона вважає себе зв'язаною положеннями попереднього пункту у взаємовідносинах з будь-якою Державою-учасницею, яка зробила таке застереження.

3. Будь-яка Держава-учасниця, яка зробила застереження відповідно до попереднього пункту, може в будь-який час відмовитися від застереження шляхом повідомлення депозитарія.

Стаття 12

За винятком передбаченого Статтею 11, ніякі інші застереження не можуть бути зроблені до цієї Конвенції.

Стаття 13

1. Ця Конвенція відкрита для підписання у Монреалі 1 березня 1991 року державами, які беруть участь в Міжнародній конференції з повітряного права, що відбулась у Монреалі з 12 лютого по 1 березня 1991 року. Після 1 березня 1991 року Конвенція відкрита для підписання всіма державами в Штаб-квартирі Міжнародної організації цивільної авіації у Монреалі до її вступу в силу відповідно до пункту 3 цієї Статті. Будь-яка держава, яка не підписала цю Конвенцію, може приєднатися до неї в будь-який час.

2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю, затвердженню державами і відкрита для приєднання до неї. Ратифікаційні грамоти і документи про прийняття, затвердження або приєднання здаються на зберігання Міжнародній організації цивільної авіації, яка цим призначається депозитарієм. При здачі депозитарію ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання кожна держава робить заяву про те, чи є вона державою-виготовлювачем.

3. Ця Конвенція набуває чинності на шестидесятий день після дати здачі на зберігання депозитарію тридцять п'ятої ратифікаційної грамоти, документа про приєднання, затвердження або приєднання, за умови, що не менше п'яти таких держав заявили відповідно до пункту 2 цієї Статті про те, що вони є державами-виготовлювачами. Якщо тридцять п'ять таких документів подані на зберігання до того, як надійдуть п'ять документів від держав-виготовлювачів, ця Конвенція набуває чинності на шестидесятий день після дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання п'ятої держави-виготовлювача.

4. Для інших держав ця Конвенція набуває чинності через шістдесят днів після дати здачі ними на зберігання своїх ратифікаційних грамот, документів про прийняття, затвердження або приєднання.

5. Після набуття чинності цією Конвенцією вона реєструється депозитарієм згідно зі Статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй і згідно зі Статтею 83 Конвенції про Міжнародну цивільну авіацію (Чікаго, 1944 рік).

Стаття 14

Депозитарій негайно повідомляє всі держави, які підписали Конвенцію, і всі Держави-учасниці:

1) про кожне підписання цієї Конвенції і про дату такого підписання;

2) про здачу на зберігання кожної ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання і про дату такої здачі на зберігання, особливо наголошуючи, чи заявила відповідна держава про те, що вона є державою-виготовлювачем;

3) про дату набуття чинності цією Конвенцією;

4) про дату набуття чинності будь-якою поправкою до цієї Конвенції або технічного додатка до неї;

5) про будь-яку денонсацію, оголошену відповідно до Статті 15; і

6) про будь-яку заяву, зроблену відповідно до Статті 11.

Стаття 15

1. Будь-яка Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення про це депозитарія.

2. Денонсація набуває чинності через сто вісімдесят днів після дати отримання такого повідомлення депозитарієм.

На посвідчення чого представники, що нижче підписалися, належним чином уповноважені своїми урядами, підписати цю Конвенцію.

Вчинено у Монреалі першого березня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року в одному дійсному примірнику російською, англійською, іспанською, французькою і арабською мовами, при цьому всі п'ять текстів є автентичні.

Технічний додаток

Частина 1. Опис вибухових речовин

1. Вибуховими речовинами, згаданими в пункті 1 Статті 1 цієї Конвенції, є речовини, які:

а) являють собою суміш, яка містить одну або декілька потужних вибухових речовин, які в чистому вигляді мають тиск пари менше 0,0001 Па при температурі 25 градусів С;

b) являє собою суміш зі зв'язуючим матеріалом; і

с) як суміш є м'якими або еластичними при нормальній кімнатній температурі.

2. Наступні продукти, незважаючи на те, що вони підпадають під опис вибухових речовин в пункті 1 цієї частини, не розглядаються як вибухові речовини до того часу, поки вони продовжують зберігатися або використовуватися в цілях, наведених нижче, або лишаються включеними у військові пристрої, як це передбачено нижче, а саме ті вибухові речовини, які:

а) виготовляються або зберігаються в обмеженій кількості виключно для використання в цілях належним чином санкціонованих наукових досліджень, розробок або випробувань нових чи модифікованих вибухових речовин;

b) виготовляються або зберігаються в обмеженій кількості виключно для використання з метою належним чином санкціонованого навчання з питань виявлення вибухових речовин і/або розробок чи випробувань обладнання для виявлення вибухових речовин;

с) виготовляються або зберігаються в обмеженій кількості виключно для використання в належним чином санкціонованих судово-наукових цілях; або

d) призначені для включення і включені як невід'ємна складова частина в належним чином санкціоновані військові пристрої на території держави-виготовлювача протягом трьох років після набуття чинності цією Конвенцією відносно даної держави. Такі пристрої, виготовлені протягом трьохрічного періоду, вважаються належним чином санкціонованими військовими пристроями, які підпадають під дію пункту 4 Статті IV цієї Конвенції.

3. В цій частині:

"належним чином санкціонований" в підпунктах а), b), с) пункту 2 означає дозволений відповідно до законів і правил відповідної Держави-учасниці; і

"потужні вибухові речовини" включають, зокрема, циклотетраметилентетратранітрамін (НМХ, октоген), тетранітрат пентаерітріта (PETN, пентріт) і циклотриметілентринітрамін (RDX, гексоген).

Частина 2. Речовини, що маркуються

Речовиною, що маркується, є будь-яка із речовин, зазначених у наведеній нижче таблиці. Речовини, що маркуються, описані в цій таблиці (див. паперову копію), призначаються для використання з метою поліпшення виявлення вибухових речовин за допомогою засобів для виявлення пари.

В кожному випадку речовина, що маркується, включається до вибухової речовини таким чином, щоб вона була рівномірно розподілена в готовому продукті. Мінімальна концентрація речовини, що маркується, в готовому продукті після виготовлення відповідає вказаній у вищезгаданій таблиці.

Будь-яка вибухова речовина, яка в результаті її звичайного виготовлення містить будь-яку із призначених речовин, що маркуються, на необхідному мінімальному рівні концентрації або з перевищенням цього рівня, розглядається як маркована.