ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
N 01-8/718 від 04.12.2000
м.Київ

Арбітражні суди України

Про деякі питання практики застосування окремих норм
чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводиться до відома позиція Вищого арбітражного суду України з деяких питань, пов'язаних із застосуванням у вирішенні спорів норм чинного законодавства.

1. Спори за участю державних податкових органів.

1.1. Чи застосовується припис, вміщений у підпункті 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (далі - Закон), за наявності у платника податку заборгованості в іноземній валюті, що виникла у зв'язку з непогашенням ним кредиту, наданого іноземною фірмою?

Припис, вміщений у зазначеній нормі Закону ( 334/94-ВР ), має застосовуватись за наявності будь-якої іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті на обліку платника податку на кінець податкового періоду незалежно від підстав одержання ним іноземної валюти або виникнення заборгованості у такій валюті.

1.2. Чи стосуються приписи пункту 13.2 статті 13 Закону ( 334/94-ВР ) процентів, що сплачуються на користь нерезидента за борговими зобов'язаннями випущеними (виданими) резидентом?

За змістом пункту 13.2 статті 13 Закону ( 334/94-ВР ) на резидента або постійне представництво нерезидента покладено обов'язок утримувати і перераховувати до відповідного бюджету податок на репатріацію доходів від суми доходу, що виплачується нерезиденту (крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6 цієї статті), якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Пункт 13.1 статті 13 Закону відносить до доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, зокрема проценти, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Слід звернути увагу також на пункт 13.4 статті 13 Закону ( 334/94-ВР ), згідно з яким не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді процентів, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображаються у державному бюджеті України чи кошторисі Національного банку України.

1.3. Чи повинен арбітражний суд керуватися у розгляді справ Указом Президента України від 28.06.99 N 761 "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору"?

У арбітражного суду немає правових підстав вважати названий Указ (761/99) нечинним, оскільки Верховною Радою України не приймався ні закон, предметом регулювання якого було б справляння названого збору, ані рішення про відхилення відповідного законопроекту (пункт 4 розділу XV Конституції України ( 254к/96-ВР ). З цього приводу див. також "Інформацію до Указів Президента України, виданих у 1999 році відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України за станом на 25 жовтня 1999 року", вміщену у газеті "Урядовий кур'єр" від 28.10.99 N 203 (розділ I "Укази Президента України, які набрали чинності і діють").

1.4. Чи підвідомчі арбітражним судам справи зі спорів про визнання недійсною податкової накладної?

Відповідно до пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом, тобто не є актом державного чи іншого органу в розумінні статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - АПК).

Чинне законодавство не відносить до повноважень арбітражних судів вирішення питань про відповідність вимогам закону будь-яких звітних та/або розрахункових документів. Отже спір про визнання податкової накладної недійсного не може бути предметом розгляду в арбітражному суді.

1.5. Чи вправі органи державної податкової служби подати до арбітражного суду заяву з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, про погашення заборгованості за кредитом, наданим під державні гарантії, коли строк погашення цього кредиту ще не настав?

Право органів державної податкової служби України на погашення заборгованості підприємств за кредитами, наданими під державні гарантії (стаття 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" (1458-14), може реалізовуватись у процедурі банкрутства, зокрема, шляхом подання до арбітражного суду заяви з відповідними майновими вимогами до боржника у порядку, передбаченому статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ). Такі вимоги можуть подаватись незалежно від настання терміну виконання зобов'язань, тобто і у тих випадках, коли строк погашення кредиту, наданого під державні гарантії, ще не настав.

2. Як обчислюється збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з доходу громадян-суб'єктів підприємницької діяльності?

Для названих платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування об'єкт оподаткування визначається відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) та підпункту 5.3.1 пункту 5.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 03.06.99 N 4-6 (з подальшими змінами і доповненнями).

Названою Інструкцією , зокрема, передбачено, що обчислення чистого доходу, який є об'єктом оподаткування, здійснюється на підставі витягів з податкових декларацій, завірених податковою інспекцією, що подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу.

Що ж до порядку заповнення податкових декларацій, то його встановлено Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженою наказомГоловної державної податкової інспекції України від 21.04.93 N 12 (з подальшими змінами і доповненнями).

3. Чи підвідомчі арбітражним судам справи у спорах, пов'язаних з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і звільненням майна з-під арешту, якщо учасниками арбітражного процесу є підприємства та організації у розумінні частини першої статті 1 АПК ( 1798-12 )?

За змістом статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) особа, що вважає майно, на яке накладено арешт, належним їй, а не боржникові, не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визнання права на відповідне майно і про звільнення його з-під арешту.

Зазначена норма, кореспондується із законодавчими приписами:

- статті 6 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) щодо захисту цивільних прав, зокрема, шляхом визнання цих прав та відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які його порушують;

- статті 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), згідно з якою власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння.

З урахуванням наведеного справи зі спорів, пов'язаних з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і звільненням майна з-під арешту підвідомчі арбітражним судам за умови, якщо учасниками арбітражного процесу - сторонами і третіми особами - є підприємства та організації у розумінні частини першої статті 1 АПК ( 1798-12 ).

4. Чи вважається підприємницька діяльність, що здійснюється кількома територіально відокремленими підрозділами суб'єкта підприємницької діяльності, такою, що проводиться без ліцензії, за умови відсутності у виданій ліцензії даних про адреси зазначених підрозділів?

Відповідно до пункту 7 Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.98 N 1020 , у ліцензії зазначається, зокрема, місце провадження діяльності, на яку видається ліцензія. Якщо підприємницька діяльність, вид якої підлягає ліцензуванню, провадиться у кількох територіально відокремлених підрозділах суб'єкта підприємницької діяльності, у ліцензії зазначаються їх адреси.

Отже у разі, коли підприємницька діяльність, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється відокремленим підрозділом суб'єкта підприємницької діяльності за відсутності у виданій ліцензії відповідних даних, цю діяльність слід вважати такою, що провадиться без ліцензії.

5. Чи повинні арбітражні суди розглядати клопотання про визнання і виконання рішень судів іноземних держав?

Вирішення клопотань про визнання і виконання рішень судів іноземних держав, у тому числі арбітражних і господарських судів, здійснюється згідно з вимогами статті 427 Цивільного процесуального кодексу України ( 1503-06 ), міжнародних договорів України з відповідними державами та Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.88 "Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів" (далі - Указ), який є чинним в Україні на підставі Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.91 N 1545-XII.

Зазначені акти законодавства, а так само міжнародні договори України не передбачають можливості розгляду арбітражними судами України клопотань про визнання і виконання рішень судів іноземних держав. Отже арбітражні суди не повинні здійснювати розгляд відповідних клопотань (заяв, листів тощо).

Відповідно до статті 2 Указу питання про дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається за клопотанням стягувача, зокрема, обласним, міським судом за місцем проживання (знаходження) боржника, а якщо боржник не має місця проживання (знаходження) або таке місце невідоме, - за місцем знаходження його майна.

Положення цієї статті застосовуються також щодо іноземних арбітражних рішень, визнання і виконання яких передбачені відповідним міжнародним договором (стаття 11 Указу ).

Якщо у міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені Указом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський