ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ
від 14.10.98 N 01-8/391
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування окремих
норм чинного законодавства у вирішенні спорів

( Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого
арбітражного суду
N 01-8/46 від 29.01.99
N 01-8/319 від 06.07.2000 )

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю державних податкових органів виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Чи поширюється дія Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про стягнення не внесених в строк податків та неподаткових платежів" (8-93) на орендну плату за оренду державного майна?

Перелік платежів, на які поширюється дія названого Декрету, визначений статтею 1. Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, незалежно від того, до бюджету якого рівня вноситься той чи інший платіж. До того ж згідно з Законом України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендна плата вноситься орендодавцеві, а не безпосередньо до бюджету.

1.2. Як повинні бути сформульовані у претензії вимоги податкового органу про звернення стягнення на майно боржника з метою погашення заборгованості перед бюджетом?

У вирішенні питання щодо змісту претензії податкового органу до суб'єкта господарювання у зв'язку із зверненням стягнення на майно слід керуватися, насамперед, статтею 6 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - АПК), згідно з якою у претензії зазначаються, зокрема, вимоги заявника, сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці.

Оскільки вимоги заявника в даному разі полягають у зверненні стягнення на майно з метою погашення заборгованості перед бюджетом, то вони можуть бути сформульовані у претензії різним чином (у тому числі й містити пропозицію про реалізацію майна); суть полягає у змісті цих вимог, з яких вбачалося б, що податковий орган має намір саме звернути стягнення на майно платника податку, як це передбачено пунктом 5 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" ( 8-93 ).

Що ж до суми претензії, то за змістом згаданої норми АПК вона також має бути зазначена, оскільки претензія підлягає грошовій оцінці.

( Підпункт 1.3 пункту 1 відкликано на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/46 від 29.01.99 ) 1.3. Яку відповідальність несуть платники податку за несплату чи заниження суми податку на додану вартість?

Згідно з пунктом 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) зазначені у ньому фінансові санкції застосовуються у випадках, якщо інше не передбачено законом, який запроваджує відповідний податок.

Пункт 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР ) регулює, зокрема, питання, пов'язані з відповідальністю платників цього податку за порушення строків нарахування та внесення до бюджету податку або порядку звітування. Що ж до заниження сум податку на додану вартість, то відповідні правовідносини під дію цієї норми не підпадають, і тому фінансові санкції за таке порушення мають застосовуватися на загальних підставах, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

2. На питання, пов'язані з орендою державного та комунального майна, Вищий арбітражний суд України відповів таке.

2.1. Чи може бути визнаний недійсним договір оренди, якщо Фонд державного майна України чи його регіональне відділення дали дозвіл на укладення цього договору після оформлення договірних відносин?

Якщо Фонд державного майна України чи його регіональне відділення дали дозвіл на укладення договору оренди після його оформлення сторонами, у арбітражного суду немає правових підстав визнавати такий договір недійсним тільки з цієї причини. Якщо судом будуть виявлені інші порушення чинного законодавства, що є підставами для визнання договору оренди недійсним чи не укладеним, арбітражний суд повинен оцінювати їх у сукупності та приймати рішення за результатами такої оцінки (глава III Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

2.2. Чи вправі орендодавець - господарське товариство порушувати питання про виселення з орендованого приміщення підприємця у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди, якщо цьому підприємцю належить частина майна орендодавця?

Відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (у редакції від 23.12.97 ( 768/97-ВР ) договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його укладено.

Оскільки строк дії договору оренди, укладеного господарським товариством та підприємцем, закінчився, орендодавець вправі порушувати питання про повернення йому об'єкта оренди (пункт 1 статті 27 названого вище Закону) за умов дотримання ним вимог частини другої статті 17 цього ж Закону.

Що ж до прав учасників господарського товариства, то вони визначені статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ).

3. Як визначається розмір суми позову про стягнення плати за користування електроенергією у разі виявлення у споживача пошкоджень приладів обліку електроенергії?

Відповідно до пункту 8.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28 (зареєстровано в Мін'юсті України 02.08.96 за N 417/1442), розрахунки зі споживачами електроенергії здійснюються або за роздрібними цінами, затвердженими НКРЕ, або за договірною ціною.

Згідно з пунктами 8.16 та 8.17 названих вище Правил у разі виявлення у споживача пошкоджень приладів обліку електроенергії енергопостачальна організація здійснює перерахунок за користування електроенергією за час з дня останньої перевірки, але не більше як у межах строку позовної давності, а у випадках, передбачених абзацом другим пункту 8.17 - з дня відкриття споживачеві особистого рахунку і теж у межах строків позовної давності.

Отже, розмір суми позову визначається залежно від кількості спожитої електроенергії, помноженої на ціну.

Порядок оплати нарахованої енергопостачальною організацією електроенергії визначений пунктом 8.19 цих же Правил.

4. Як проводяться розрахунки з населенням за водокористування при виході з ладу засобів побудинкового обліку води?

Відповідно до пункту 20 Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.97 N 1497 обсяг використаної води може обраховуватися як виходячи з середньомісячної витрати за два попередніх місяці, так і за нормативами, затвердженими місцевими органами державної виконавчої влади. Проте слід мати на увазі, що згідно з пунктом 19 цих же Правил справляння плати за нормами за наявності в будинку засобів побудинкового чи поквартирного обліку не допускається за винятком випадків, передбачених пунктами 13 і 18 цих Правил.

5. За яких умов державна інспекція по контролю за цінами може застосовувати санкції, передбачені Законом України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ), до підприємств, що необгрунтовано одержали виручку за паркування автомобілів на стоянці?

Пункт 1 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) надає підприємству право реалізовувати виготовлену продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

За змістом пункту 5 статті 24 цього ж Закону підприємство, крім виготовлення продукції, вправі також виконувати роботи або надавати послуги.

Таким чином, слід дійти висновку, що виконані роботи, надані послуги можуть оплачуватися в порядку, передбаченому пунктом 1 статті 23 згаданого Закону.

Отже, підприємство може самостійно встановлювати вартість паркування автомобілів на стоянці.

Якщо актом перевірки державної інспекції по контролю за цінами на підставі статті 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено необгрунтованість одержання підприємством спірної суми виручки, спір підлягає вирішенню з урахуванням цієї обставини.

Слід також мати на увазі, що відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (зі змінами, внесеними Законом України від 18.11.97 ( 642/97-ВР ) стягнення зазначених у цій нормі сум здійснюється у судовому порядку.

6. Чи вправі сторони за договором змінювати строки розрахунків, встановлені статтею 4 Указу Президента України від 16.03.95 N 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України"?

Статтею 4 названого Указу встановлено термін, протягом якого підприємства торгівлі зобов'язані перерахувати вартість одержаної сільськогосподарської продукції товаровиробникам агропромислового комплексу. Цей Указ не надає сторонам за договором права на їх розсуд змінювати строк розрахунків за продукцію, визначений статтею 4 зазначеного вище Указу. Тому встановлення підприємствами торгівлі і сільськогосподарськими товаровиробниками в договорах інших строків перерахування вартості продукції її виробнику повинно тягти за собою наслідки, передбачені статтею 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). До того ж згідно з частиною першою статті 83 АПК України ( 1798-12 ) арбітражний суд не позбавлений права визнати такий договір недійсним у частині строку розрахунку за одержану продукцію.

7. Хто має бути відповідачем у справах про компенсацію сільськогосподарським товаровиробникам втрат, зумовлених інфляцією, за продукцію, реалізовану у 1994 році за державним контрактом?

Відповідно до частини третьої пункту 5 Порядку компенсації сільськогосподарським товаровиробникам втрат, зумовлених інфляцією, за продукцію, реалізовану у 1994 році за державним контрактом , затвердженого 09.02.95 Першим віце-прем'єр-міністром України за погодженням з першим заступником Голови Національного банку України, грошові кошти товаровиробникам повинні перераховувати заготівельні та переробні підприємства і організації в міру надходження коштів на рахунки цих підприємств і організацій від виробничих об'єднань елеваторної і зернопереробної промисловості. Отже, слід дійти висновку, що відповідачами у названих справах повинні бути заготівельні і переробні підприємства.

8. Чи є дійсною угода про уступку вимоги про стягнення заборгованості, якщо вона містить пункти, що встановлюють зобов'язання нового кредитора повернути первісному кредитору витребувані від боржника кошти?

За змістом статей 197, 198 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) внаслідок уступки вимоги до нового кредитора від первісного переходить право в повному обсязі. Тому, якщо договір про уступку вимоги містить пункти, які передбачають залишення за первісним кредитором певного обсягу прав стосовно боржника або встановлюють зобов'язання нового кредитора щодо первісного (наприклад, повернути йому повністю або частково витребувані від боржника кошти чи інше майно), арбітражний суд з урахуванням обставин та матеріалів справи може визнати зазначений договір недійсним повністю чи у певній частині на підставі статті 48 або частини другої статті 58 Цивільного кодексу України (удавана угода). В останньому випадку справа підлягає розгляду по суті із застосуванням правил, що регулюють саме ту угоду, яку сторони мали на увазі. Якщо така угода суперечить закону, вона також має бути визнана недійсною.

9. Чи має право кредитор, який уступив вимогу іншій особі, вносити зміни або доповнення до умов договору чи розірвати його?

Згідно з частиною першою статті 197 Цивільного кодексу України (1540-06) кредитор, який уступив вимогу іншій особі, практично вибуває з зобов'язання, оскільки право вимагати виконання зобов'язання за договором набуває інший кредитор. Отже, і право вносити зміни або доповнення до умов договору чи розірвати його переходить до нового кредитора.

10. Який порядок зарахування до бюджету коштів, сплачених за переоформлення (перереєстрацію) та подовження дії ліцензії?

Порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу визначено Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.98 N 1020. Пунктом 3 цієї ж постанови Ліцензійній палаті України доручено, зокрема, подати на затвердження Уряду України відповідні нормативні акти.

Що ж до порядку зарахування коштів, сплачених господарюючими суб'єктами за видачу уповноваженими органами спеціальних дозволів (ліцензій), то він встановлений пунктом 7 Указу Президента України від 21.01.98 N 41/98 "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі".

Дія цього пункту Указу поширюється і на кошти, сплачені за переоформлення (перереєстрацію) та подовження дії ліцензії.

11. Чи застосовується на території України пункт 15 Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30.12.75 (далі - Положення)?

В Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяльність третейського суду, у тому числі утворюваного сторонами для вирішення конкретного господарського спору. Тому відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) в частині, що не суперечить Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, в Україні діє вищеназване Положення.

Оскільки пункт 15 Положення передбачає зберігання розглянутої третейським судом справи державним арбітражем, а закони України, у тому числі "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) та Арбітражний процесуальний кодекс України ( 1798-12 ), відповідної норми не містять, згаданий пункт Положення не може застосовуватися на території України.

12. Який порядок стягнення державного мита у справах про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємництва, якщо місцезнаходження останнього невідомо?

У вирішенні порушеного питання слід виходити з вимог статті 116 АПК України ( 1798-12 ), згідно з частиною другою якої наказ про стягнення мита повинен бути виданий стягувачеві. Розшук відповідача за відсутності останнього за його юридичною адресою до компетенції арбітражного суду чинним законодавством не віднесено.

13. На який строк Міністерство фінансів України може надавати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до державного бюджету України?

Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" не регламентує порядку надання Міністерством фінансів України додаткових пільг для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до державного бюджету України. Тому в разі виникнення у арбітражного суду сумнівів щодо самого факту наявності додаткової пільги у даного платника чи тривалості її у часі або стосовно будь-яких інших обставин, пов'язаних з наданням Міністерством фінансів України такої пільги, арбітражний суд не позбавлений права звернутися до названого Міністерства (через Вищий арбітражний суд України) з відповідним запитом.

14. Хто повинен видати арбітражному суду довідку про включення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій?

Відповідно до статті 6 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12 ), статті 6 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) підприємство (господарське товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка здійснюється згідно зі статтею 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 740.

Частина шоста статті 8 Закону України "Про підприємництво" та пункт 10 згаданого Положення пов'язують державну реєстрацію з внесенням даних реєстраційної карти суб'єкта підприємницької діяльності до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, ведення якого покладено на Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (підпункт 26 пункту 4 Положення про названий Комітет, затвердженого Указом Президента України від 25.05.2000 N 721/2000), та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка. ( Абзац другий відповіді пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/319 від 06.07.2000)

Внесення даних до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, створеного відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118, є похідним актом, вчиненим за поданням органу державної реєстрації на підставі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію.

Таким чином, дані згаданої реєстраційної картки повинні вноситися як до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, так і до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а необхідну довідку у разі потреби арбітражний суд згідно з пунктом 4 статті 65 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) може витребувати від територіального органу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва чи відповідного органу державної статистики. Такі вимоги арбітражного суду є обов'язковими, за ухилення від їх виконання можуть застосовуватися санкції, встановлені статтею 119 АПК. До того ж обов'язок видати довідку про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України передбачений пунктом 12 згаданого Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1298. ( Абзац четвертий пункту 14 відповіді із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/319 від 06.07.2000 ) 15. Чи можуть бути стороною в арбітражному процесі приватні нотаріуси? Чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про нотаріат" ( 3425-12 ), не надає приватним нотаріусам статусу підприємства чи організації у розумінні статті 1 АПК ( 1798-12 ), і отже, згідно зі статтею 21 названого Кодексу вони не можуть бути стороною в арбітражному процесі.

16. На питання, що виникають у процесі розгляду справ про визнання боржників банкрутами, Вищий арбітражний суд України дав наведені нижче відповіді.

16.1. Чи вправі Пенсійний фонд подати до арбітражного суду заяву з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство?

Стаття 10 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) не вміщує жодних винятків стосовно права кредитора подати до арбітражного суду заяву з майновими вимогами до боржника, незалежно від настання чи ненастання терміну виконання зобов'язання. Тому, якщо підприємство нараховує заробітну плату, але не сплачує її через відсутність коштів, а отже, не вносить необхідні кошти до Пенсійного фонду, останній вправі звернутися до арбітражного суду з відповідною заявою на загальних підставах, а арбітражний суд може визнати чи не визнати ці вимоги.

16.2. Чи підлягають задоволенню вимоги володільців акцій акціонерного товариства - банкрута, які не перебувають у трудових відносинах з ним?

Згідно з пунктом 5 статті 21 Закону України "Про банкрутство" (2343-12) вимоги членів трудового колективу про повернення їх внесків до статутного фонду підприємства та виплат по акціях задовольняються ліквідаційною комісією у четверту чергу. Володільці акцій акціонерного товариства, які не перебувають у трудових відносинах з ним, не є кредиторами у розумінні пункту 1 статті 3 названого Закону.

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський