Конвенція
про порядок вирішення інвестиційних спорів
між державами та іноземними особами

( Конвенцію ратифіковано Законом № 1547-III
від 16.03.2000, (ВВР), 2000, № 21, ст.161 )

Преамбула

Договірні держави, беручи до уваги потребу в міжнародному співробітництві для економічного розвитку та значення при цьому приватних іноземних інвестицій;

маючи на увазі ймовірність того, що час від часу можуть виникати спори в зв'язку з такими іноземними інвестиціями між Договірними державами та особами інших Договірних держав;

визнаючи, що, як правило, такі спори будуть підпорядковані національній процедурі вирішення, про те в певних випадках міжнародно правові засоби можуть бути застосовані;

надаючи особливого значення доступності міжнародних засобів примирення або арбітражу, до яких Договірні держави та особи інших Договірних держав можуть звернутись, якщо вони того побажають;

бажаючи встановити такі засоби під егідою Міжнародного банку реконструкції та розвитку;

визнаючи, що взаємна згода сторін підпорядкувати такі спори процедурі примирення або арбітражу за допомогою таких засобів є угодою, що зобов'язує сторони, зокрема, в тому, що стосується рекомендацій, наданих посередниками, та рішень, прийнятих арбітрами;

проголошуючи, що жодна з Договірних держав, лише в силу факту ратифікації, приєднання або схвалення цієї Конвенції і без її згоди на те, не буде зобов'язаною підпорядкувати будь-який конкретний спір погоджувальній процедурі або арбітражу,

домовились про наступне:

Глава I. Міжнародний центр по врегулюванню
інвестиційних спорів

Розділ 1. Заснування і структура

Стаття 1

(1) Цим засновується Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (надалі іменований Центр).

(2) Метою Центру є забезпечення вирішення через примирення та арбітраж інвестиційних спорів між Договірними державами та особами інших Договірних держав у відповідності з положеннями цієї Конвенції.

Стаття 2

Місцезнаходженням Центру є штаб-квартира Міжнародного банку реконструкції та розвитку (іменованого надалі Банк). Місцезнаходження Центру може бути змінено згідно рішення Адміністративної ради, схваленого двома третинами голосів його членів.

Стаття 3

Центр включає Адміністративну раду та Секретаріат і веде список Посередників і список Арбітрів.

Розділ 2. Адміністративна рада

Стаття 4

(1) Адміністративна рада складається з представників, по одному від кожної Договірної держави. У випадку відсутності представника або неможливості здійснення ним необхідних дій його функції виконує заступник представника.

(2) Якщо не буде прийнято іншого рішення, кожний з директорів та заступників директора Банку буде ех officio виконувати відповідно функції представника і заступника представника.

Стаття 5

Президент банку буде ех officio виконувати функції Голови Адміністративної ради, однак без права голосу. У випадку його відсутності або неможливості здійснення ним необхідних дій, а також у випадку, якщо посада Президента Банку буде вільною, функції Голови Адміністративної ради буде виконувати будь-яка особа, що заміщає Президента Банка.

Стаття 6

(1) Без завдання шкоди правам та повноваженням, передбаченим положеннями цієї Конвенції, Адміністративна рада:

а) приймає адміністративний та фінансовий регламенти Центру;

б) приймає правила проведення примирювальної процедури та арбітражу;

в) приймає регламент примирювальної процедури та арбітражу (іменований надалі Регламент примирювальної процедури та арбітражу);

г) схвалює заходи, застосовувані Банком і спрямовані на використання наявних у нього адміністративних заходів та служб;

д) визначає умови діяльності Генерального секретаря та заступника Генерального секретаря;

е) приймає щорічний бюджет доходів та витрат Центру;

є) схвалює щорічний звіт про діяльність Центру. Рішення з питань, вказаних в пп. "а", "б", "г" та "е", приймаються більшістю двома третинами голосів членів Адміністративної ради.

(2) Якщо Адміністративна рада вважає це необхідним, вона може призначати комітети.

(3) Адміністративна рада може мати інші повноваження та виконувати інші функції, якщо вважатиме це необхідним для виконання положень цієї Конвенції.

Стаття 7

(1) Адміністративна рада збирається на щорічні збори, а також на інші зібрання, що скликаються за рішенням Адміністративної ради, скликаються за рішенням Голови Адміністративної ради або Генерального секретаря за вимогою не менше ніж п'яти членів Адміністративної ради.

(2) Кожний із членів Адміністративної ради має один голос, і, якщо інше не передбачено цією Конвенцією, всі рішення приймаються простою більшістю голосів.

(3) Адміністративна рада уповноважена приймати рішення, якщо на ній присутні більшість її членів.

(4) Адміністративна рада більшістю двома третинами голосів її членів може приймати рішення, що передбачають процедуру проведення голосування без скликання зборів. Голосування буде дійсним лише в тому випадку, якщо більшість членів Адміністративної ради подасть свої голоси на протязі часу, встановленого в згаданій процедурі.

Стаття 8

Члени Адміністративної ради та Голова не отримують від Центру будь-якої винагороди за виконання своїх обов'язків.

Розділ 3. Секретаріат

Стаття 9

Секретаріат складається з Генерального секретаря, одного або кількох заступників Генерального секретаря та штату секретаріату.

Стаття 10

(1) Генеральний секретар та заступник Генерального секретаря обираються Адміністративною радою більшістю двома третинами голосів членів Ради з осіб, запропонованих Головою, на строк, що не перевищує шести років, з правом наступного переобрання. Після консультації з членами Адміністративної ради Голова пропонує одного або кількох кандидатів на кожну таку посаду.

(2) Посади Генерального секретаря та заступника Генерального секретаря є несумісними із здійсненням будь-якої політичної діяльності. Генеральний секретар та його заступники не мають права займати будь-яку посаду або здійснювати будь-яку іншу діяльність інакше як за згодою Адміністративної ради.

(3) У випадку відсутності Генерального секретаря або неможливості виконання ним своїх обов'язків, а також у випадку, якщо посада Генерального секретаря буде вільною, обов'язки Генерального секретаря буде виконувати заступник Генерального секретаря. У випадку, коли у Генерального секретаря декілька заступників, Адміністративна рада попередньо визначає порядок заміщення ними посади Генерального секретаря.

Стаття 11

Генеральний секретар є повноважним представником та головною посадовою особою Центру, що відповідає за керівництво, включаючи призначення штату, в відповідності з положеннями цієї Конвенції та правилами, затвердженими Адміністративною радою. На нього покладаються функції реєстратора, він уповноважений засвідчувати дійсність арбітражних рішень, прийнятих у відповідності з цією Конвенцією, а також посвідчувати їх копії.

Розділ 4. Списки

Стаття 12

В списки Посередників та списки Арбітрів включаються особи, що мають достатню кваліфікацію, призначені у відповідності з положеннями цієї Конвенції та висловили бажання виконувати покладені на них обов'язки.

Стаття 13

(1) Кожна з Договірних сторін має право призначити по чотири особи в кожний із списків, при цьому ці особи можуть бути, а можуть і не бути громадянами такої Держави.

(2) Голова має право призначити в кожний із списків по десять осіб, при цьому ці особи повинні бути громадянами різних держав.

Стаття 14

(1) Особи, включені до списків, повинні мати високі моральні якості, достатню компетентність в галузі права, комерції, економіки або фінансів для того, щоб бути в змозі приймати належні рішення. При включенні до списків арбітрів особливе значення надається компетентності такої особи в галузі права.

(2) При визначенні осіб, що включаються до списків Посередників та Арбітрів, Голова, крім того, повинен врахувати важливість забезпечення представництва в списках основних правових систем, що існують в світі, а також основних форм економічної діяльності.

Стаття 15

(1) Особи, включенні до списків, виконують свої обов'язки на протязі відновлюваного періоду тривалістю шість років.

(2) У випадку смерті або відставки особи, включеної до списків, особа що призначила його, має право призначити іншу особу для виконання обов'язків на протязі часу, який залишився.

(3) Особи, включені до списків, виконують свої обов'язки до тих пір, поки не будуть призначені наступники.

Стаття 16

(1) Одна і та ж особа може бути включена в обидва списки. (2) У випадку, якщо одна і та ж особа була призначена для включення в списки кількома Договірними державами, або однією чи декількома Договірними державами та Головою, буде вважатися, що така особа призначена тим, хто першим її призначив, а у випадку, якщо ця особа є громадянином будь-якої Держави, що призначила її, то буде вважатися, що її призначила ця Держава.

(3) Про всі призначення необхідно повідомляти Генеральному секретарю, і ці призначення набувають сили з дати отримання ним такого повідомлення.

Розділ 5. Фінансування Центру

Стаття 17

Якщо витрати Центру не покриваються за рахунок наданих ним послуг або інших надходжень, то в частині, що перевищує доходи, вони будуть покриватися за рахунок Договірних держав, членів Банку пропорційно відповідним часткам їх участі в капіталі Банку, а для держав, що не є членами Банку, у відповідності з правилами прийнятими Адміністративною радою.

Розділ 6. Статус, імунітети та привілеї

Стаття 18

Центр володіє повною міжнародно-правовою правосуб'єктністю. Правоздатність Центру включає в себе право:

а) укладати договори;

б) набувати та володіти рухомим та нерухомим майном;

в) встановлювати порядок здійснення процесуальних дій.

Стаття 19

З метою забезпечення виконання Центром своїх функцій на території кожної Договірної держави Центр володіє імунітетами та привілеями, встановленими в цьому розділі.

Стаття 20

Центр, його майно та активи володіють всіма видами імунітету, за виключенням випадків, коли Центр сам відмовляється від імунітету.

Стаття 21

Голова, члени Адміністративної ради, особи, що виступають в якості Посередників або Арбітрів або членами Комітету, призначеного у відповідності з пунктом (3) статті 52, а також посадові особи та службовці Секретаріату:

а) володіють всіма видами судового імунітету по відношенню до дій, здійснених ними при виконанні їх функцій, за виключенням випадків, коли Центр сам відмовиться від імунітету;

б) не є громадянами даної держави володіють такими ж імунітетами щодо імміграційних обмежень, вимог, що стосуються реєстрації іноземців, та виконання інших обов'язків стосовно обмінних обмежень, обмежень в пересуванні, які надаються Договірною державою представникам, посадовим особам та службовцям аналогічного рангу іншою Договірною державою.

Стаття 22

Положення статті 21 застосовуються також і до осіб, які виступають при вирішенні спорів, згідно цієї Конвенції, в якості сторін, представників, консультантів, адвокатів, свідків та експертів; однак що стосується положень, встановлених в підпункті "б" згаданої статті, то вказані положення діють тільки по відношенню до прибуття, від'їзду, а також перебування таких осіб в країні, де відбувається розгляд спору.

Стаття 23

(1) Незалежно від місця знаходження архіви Центру користуються недоторканністю.

(2) Стосовно офіційних каналів зв'язку Центру в Договірній державі встановлюється режим, не менш сприятливий, ніж режим, встановлюваний для інших міжнародних організацій.

Стаття 24

(1) Центр, його активи, майно та доходи, а також угоди та операції, здійснювані ним, звільняються від сплати всіх видів податків та митних зборів. Центр звільняється також від відповідальності, що стосується сплати будь-яких видів податків та митних зборів.

(2) Якщо мова не йде про громадян даної держави, то не будуть обкладатися податками і не будуть здійснюватися відрахування з сум або компенсацій, що виплачуються Центром Голові, членам Адміністративної ради, а також з посадових окладів або компенсацій, що виплачуюються Центром посадовим особам та службовцям Секретаріату.

(3) Не будуть обкладатися податками суми або компенсації, що виплачуються особам, які виступають в якості Посередників, Арбітрів або членів Комітету, що створюється відповідно до пункту (3) статті 52 цієї Конвенції, якщо єдиною правовою підставою для стягнення таких податків є місцезнаходження Центру або місця розгляду спорів, або місця де здійснюються такого роду виплати.

Глава II. Компетенція Центру

Стаття 25

(1) До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, між Договірною державою (або будь-яким уповноваженим органом Договірної держави, про який повідомлено Договірною державою Центру) та особою іншої Договірної держави, при умові наявності письмової згоди учасників спору про передачу такого спору для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку.

(2) Під "особами Договірної держави" слід розуміти:

а) будь-яку фізичну особу, яка є громадянином Договірної держави, на відміну від Держави, що виступає в якості сторони в спорі, або до дня досягнення згоди сторонами про передачу спору для вирішення шляхом примирення чи арбітражу, або до дня реєстрації заяви у відповідності з пунктом (3) статті 28 або пунктом (3) статті 36, однак не є такою особа, яка будь-коли була громадянином Договірної держави, що виступає в якості сторони в такому спорі; а також

б) будь-яку юридичну особу, що є юридичною особою Договірної держави, відмінної від Держави, що виступає в якості сторони в спорі до дня досягнення згоди про передачу спорів Центру для вирішення шляхом примирення або арбітражу, а також будь-якою юридичною особою, що є юридичною особою Договірної держави, яка виступає в якості сторони в спорі, до дня досягнення згаданої згоди, якщо в силу контролю, який здійснюється іноземними особами по відношенню до такої юридичної особи, сторони домовились про те, щоб розглядати таку юридичну особу в якості особи іншої Договірної держави для цілей цієї Конвенції.

(3) Згода, уповноваженого органу Договірної держави, вимагає підтвердження зі сторони Держави, якщо Держава не повідомить Центр про те, що така згода не потрібна.

(4) Будь-яка Договірна держава вправі в момент ратифікації, приєднання або схвалення цієї Конвенції, а також в будь-який час після цього повідомити Центр про категорію чи категорії спорів, які підлягають або не підлягають компетенції Центру. Генеральний секретар сповістить про вказане повідомлення всім іншим Договірним державам. Вказане повідомлення не буде означати згоди, про яку йде мова в пункті (1).

Стаття 26

Згода сторін про передачу Центру спору для вирішення методом арбітражу, згідно цієї Конвенції, означає, якщо не передбачено іншого, обов'язковість такої згоди та відмову від використання інших засобів вирішення спорів. Будь-яка Договірна держава вправі вимагати попереднього звернення до національних адміністративних або судових засобів вирішення спорів в якості умови згоди про передачу спору для арбітражного розгляду, згідно цієї Конвенції.

Стаття 27

(1) Жодна з Договірних держав не буде забезпечувати захисту або звертатися з позовами міжнародно-правового характеру, якщо мова йде про спори між її особами та іншою Договірною державою, з приводу яких є згода про передачу чи про передачу їх в майбутньому для вирішення через арбітраж, згідно цієї Конвенції, за винятком випадків, коли Договірна держава відмовиться виконувати чи здійснювати дії у відповідності з рішенням, прийнятим по відношенню до такого спору.

(2) Дипломатичним захистом, для цілей пункту (1), не буде вважатися проведення неофіційних дипломатичних консультацій для досягнення єдиної мети - полегшення вирішення спору.

Глава III. Примирення

Розділ 1. Заява про примирювальну процедуру

Стаття 28

(1) Будь-яка Договірна держава або особа Договірної держави, що бажає звернутись до примирювальної процедури, звертається з відповідною заявою, складеною в письмовій формі, до Генерального секретаря, який направляє копію заяви іншій стороні.

(2) Заява повинна містити відомості з питань, які були підставою для виникнення спору, відомості про сторони та їх згоду на введення примирювальної процедури у відповідності з Правилами проведення примирювальної процедури та арбітражу.

(3) Генеральний секретар реєструє заяву, за виключенням випадків, коли на підставі інформації, яка міститься в заяві, він дійде до висновку про те, що даний спір дійсно знаходиться поза компетенцією Центру. У цьому випадку він зобов'язаний повідомити сторонам про відмову в реєстрації.

Розділ 2. Заснування примирювальної комісії

Стаття 29

(1) Примирювальна комісія (іменована надалі "Комісія") засновується в найкоротший термін після реєстрації заяви у відповідності зі статтею 28.

(2) а) Комісія складається з одного або непарної кількості Посередників, що призначаються у відповідності із згодою сторін.

б) У випадку, якщо сторони не домовились про кількість Посередників та про порядок їх призначення, Комісія складається з трьох Посередників, по одному з яких призначає кожна із сторін, а третій, що є Головою Комісії, призначається за згодою сторін.

Стаття 30

Якщо комісія не була заснованою на протязі 90 днів після відправлення Генеральним секретарем повідомлення про реєстрацію заяви у відповідності з пунктом (3) статті 28 або на протязі іншого терміну, про який домовились сторони, Голова Адміністративної ради за вимогою будь-якої із сторін та після консультації з обома сторонами в тій мірі, в якій це можливо, призначає ще не призначеного Посередника або Посередників.

Стаття 31

(1) Посередником може бути призначена особа, не включена до списку Посередників, за винятком тих випадків, коли призначення здійснюється Головою Адміністративної ради у відповідності зі статтею 30.

(2) Посередники, що призначаються з осіб, не включених до списку Посередників, повинні володіти якостями, про які йшла мова в пункті (1) статті 14.

Розділ 3. Примирювальна процедура

Стаття 32

(1) Комісія сама вирішує питання про свою компетенцію.

(2) Будь-яка заява сторони, яка містить твердження про те, що розгляд даного спору знаходиться поза компетенцією Комісії, повинна бути розглянута Комісією, яка визначить, чи розглядати таку заяву як попереднє питання чи в процесі розгляду спору по суті.

Стаття 33

Будь-яка примирювальна процедура здійснюється у відповідності з положеннями цього розділу і, якщо сторони не домовляться про інше, у відповідності з Правилами примирювальної процедури, діючими в момент, коли сторони погодились про проведення примирювальної процедури. У випадку виникнення процедурного питання, не врегульованого положеннями цього розділу або Правилами проведення примирювальної процедури та арбітражу або іншими правилами, про застосування яких сторони домовились, Комісія сама вирішує таке процедурне питання.

Стаття 34

(1) До обов'язку Комісії входить з'ясування обставин, з приводу яких між сторонами виник спір, та докласти всіх зусиль для прийняття взаємоприйнятного для сторін рішення. З цією метою Комісія має право на будь-якій стадії розгляду спору та час від часу пропонувати сторонам умови, на яких спір може бути врегульований. Сторони зобов'язані добросовісно співробітничати з Комісією, для того щоб Комісія могла виконувати покладені на неї функції, і серйозно ставитись до рекомендацій Комісії.

(2) Якщо сторони досягнуть згоди, Комісія складає доповідь, із зазначенням спірних питань та записом про те, що сторони досягли згоди. Якщо в будь-який момент примирювальної процедури Комісія дійде до висновку про те, що досягнення згоди між сторонами малоймовірне, вона припиняє процедуру та складає доповідь, із зазначенням суті спору та записом про те, що сторонам не вдалось дійти до згоди. У випадку неявки однієї із сторін або відмови від участі у примирювальній процедурі Комісія припиняє процедуру та складає про це доповідь з записом про неявку або відмову сторони від участі в процедурі.

Стаття 35

Якщо сторони не домовились про інше, жодна із сторін в примирювальній процедурі не має права в процесі іншої процедури вирішення спору, шляхом арбітражу чи в судовому порядку чи іншому порядку вирішення, посилатись на або використовувати будь-які висловлювання, заяви, визнання, пропозиції стосовно погодження, зробленого іншою стороною в примирювальній процедурі, а також на рекомендації Комісії.

Глава IV. Арбітраж

Розділ 1. Заява про арбітражне вирішення спору

Стаття 36

(1) Будь-яка Договірна держава або особа Договірної держави, яка бажає звернутися до арбітражної процедури, направляє відповідну заяву, складену в письмовій формі, до Генерального секретаря, який надсилає копію заяви іншій стороні.

(2) Заява повинна містити відомості з питань, які стали підставою для виникнення спору, відомості про сторони та їх згоду на арбітражну процедуру згідно з Правилами примирювальної процедури та арбітражу.

(3) Генеральний секретар реєструє заяву, за винятком випадків, коли на підставі інформації, яка міститься в заяві, він дійде до висновку про те, що даний спір не належить до компетенції Центру. В цьому випадку він зобов'язаний повідомити сторони про відмову в реєстрації.

Розділ 2. Заснування арбітражу

Стаття 37

(1) Арбітраж засновується в найкоротший строк після реєстрації заяви згідно з статтею 36.

(2) а) Арбітраж складається з одного або непарної кількості Арбітрів, призначених відповідно за згодою сторін.

(б) У випадку, якщо сторони не домовились про кількість Арбітрів та порядок їх призначення, Арбітраж складається з трьох арбітрів, по одному з яких призначає кожна з сторін, а третій, що є Головою Арбітражу, що призначається за погодженням сторін.

Стаття 38

Якщо Арбітраж не був заснований на протязі 90 днів після відправлення Генеральним секретарем повідомлення про реєстрацію заяви згідно з пунктом (3) статті 36 або протягом іншого строку, про який домовлялись сторони, Голова Адміністративної ради за вимогою будь-якої з сторін та після консультацій в межах можливого з обома сторонами, призначає ще не обраного Арбітра або Арбітрів. Арбітри, призначені Головою Адміністративної ради відповідно до цієї статті, не можуть бути громадянами Договірної держави, які виступають в якості сторони в спорі, або громадянами Договірної держави, особа якої є стороною в спорі.

Стаття 39

Більшість Арбітрів не повинні бути громадянами Договірної держави, яка виступає в якості сторони в спорі, або громадянами Договірної держави, особа якої є стороною в спорі; при цьому, однак, положення даної статті не можуть бути застосовані, якщо мова йде про Арбітраж, який складається з одного арбітра, або якщо кожний член Арбітражу був призначений за згодою сторін.

Стаття 40

(1) Арбітром може бути призначено особу, не включену в список Арбітрів, за винятком тих випадків, коли призначення здійснюється Головою Адміністративної ради згідно із статтею 30.

(2) Арбітри, які призначені з осіб, що не включені до списку Арбітрів, повинні володіти якостями, про які йде мова в пункті (1) статті 14.

Розділ 3. Повноваження та завдання Арбітражу

Стаття 41

(1) Арбітраж сам вирішує питання про свою компетенцію.

(2) Будь-яка заява сторони, яка містить ствердження про те, що розгляд даного спору не належать до компетенції Арбітражу, повинна бути розглянута Арбітражем, який визначить, розглядати таку заяву як попереднє питання чи в процесі розгляду спору по суті.

Стаття 42

(1) Арбітраж розглядає спір, згідно норм права, відповідно до згоди сторін. У випадку відсутності згоди сторін Арбітраж застосовує право Договірної держави, що виступає як сторона в спорі, а також норми міжнародного права, які можуть бути застосовані.

(2) Арбітраж не вправі приймати невизначені рішення (рішення non liquet) посилаючись на відсутність або неясність правових норм.

(3) Положення пунктів (1) та (2) не впливають на право Арбітражу приймати рішення, які грунтуються на справедливості та добрій совісті (ех aeqbo et bono), якщо сторони домовляться про це.

Стаття 43

Якщо сторони не домовились про інше, Арбітраж має право, якщо це необхідно, у будь-який момент розгляду спору:

а) вимагати від сторін пред'явлення документів та інших доказів і

б) виїжджати на місця, пов'язані із спором, та проводити розслідування, якщо цього вимагають обставини.

Стаття 44

Будь-яка процедура арбітражного вирішення спору здійснюється згідно з положеннями цього розділу і, якщо сторони не домовились про інше, у відповідності з Правилами арбітражного вирішення спорів, що діють на момент, коли сторони погодились про арбітражний порядок розгляду спорів. У випадку виникнення процедурного питання, не врегульованого положеннями цього розділу або Правилами арбітражного розгляду спорів, або іншими правилами, про застосування яких сторони домовились, Арбітраж сам вирішує таке процедурне питання.

Стаття 45

(1) Неявка однієї з сторін або не участь її у розгляді справи не зобов'язує визнавати ствердження другої сторони.

(2) Неявка однієї з сторін або її не участь у розгляді справи не перешкоджає розгляду справи Арбітражем на вимогу протилежної сторони та прийняттю рішення. Перед прийняттям рішення Арбітраж повідомляє та надає традиційний строк відсутній стороні, за винятком випадків, коли він впевнений в тому, що відсутня сторона не скористається ним.

Стаття 46

Якщо сторони не домовились про інше, Арбітраж на вимогу однієї з сторін приймає рішення стосовно додаткових або зустрічних вимог, пов'язаних безпосередньо з предметом спору, при умові, що це відповідає згоді сторін та порядку вирішення спорів і компетенції Центру.

Стаття 47

Якщо сторони не домовились про інше, Арбітраж вправі, якщо вважатиме за необхідне в зв'язку з обставинами справи, рекомендувати сторонам додаткові заходи, спрямовані на забезпечення прав кожної з сторін.

Розділ 4. Арбітражне вирішення

Стаття 48

(1) Арбітраж приймає рішення більшістю голосів Арбітрів.

(2) Рішення Арбітражу здійснюється в письмовій формі та підписується Арбітрами, що голосували за це рішення.

(3) Рішення приймається по кожному з питань, які були предметом арбітражного розгляду, і повинно бути обгрунтованим.

(4) Кожний з Арбітрів має право додати свою особисту думку з приводу прийнятого рішення, незалежно від того, чи співпадає вона з думкою більшості чи ні, а також заяву про свою незгоду з прийнятим рішенням.

(5) Центр не має права опублікувати прийняте рішення без згоди сторін.

Стаття 49

(1) Генеральний секретар терміново направляє завірені копії рішень сторонам. Рішення вважається прийнятим в день відправки його завірених копій сторонам.

(2) Арбітраж, за заявою однієї з сторін, на протязі 45 днів після прийняття рішення має право, попередньо повідомивши другу сторону, прийняти додаткове рішення, яке не було включено в рішення Арбітражу, а також зобов'язаний виправити друкарські помилки, арифметичні та інші помилки подібного роду в рішенні. Додаткове рішення є частиною рішення Арбітражу і повідомляється сторонам в тому ж порядку, що і рішення Арбітражу. Строки, передбачені в пункті (2) статті 51 та в пункті (2) статті 52, враховуються з дня прийняття додаткового рішення.

Розділ 5. Тлумачення, зміна та відміна рішення Арбітражу

Стаття 50

(1) У випадку виникнення між сторонами спору щодо змісту та предмета рішення Арбітражу будь-яка з сторін має право вимагати тлумачення рішення шляхом подання письмової заяви Генеральному секретарю.

(2) Заява по можливості повинна бути подана для розгляду Арбітражу, який прийняв рішення. У випадку, якщо це не можливо, повинен бути заснований новий Арбітраж у відповідності з положеннями розділу 2 цієї глави. Арбітраж має право, якщо вважатиме за необхідне, призупинити виконання рішення до прийняття додаткового рішення.

Стаття 51

(1) Кожна з сторін може вимагати зміни рішення шляхом письмової заяви направленої Генеральному секретарю, у випадку, якщо їй стало відомо про нові факти, які могли б суттєво вплинути на рішення Арбітражу, при умові, що ці факти не були відомі Арбітражу та заявнику на час прийняття рішення, а також якщо незнання заявником про такі факти не є результатом його необережності.

(2) Заява повинна бути зроблена на протязі 90 днів після виявлення таких фактів, однак в будь-якому випадку не пізніше ніж на протязі трьох років з дня прийняття рішення.

(3) Заява по можливості повинна бути подана для розгляду в Арбітражу, який прийняв рішення. У випадку, якщо це неможливо, повинен бути заснований новий Арбітраж у відповідності з положеннями розділу 2 цієї глави.

(4) Арбітраж має право, якщо вважатиме за необхідне, призупинити виконання рішення до прийняття додаткового рішення. Якщо заявник вимагає призупинити рішення в своїй заяві, виконання рішення тимчасово призупиняється у відповідності з Правилами арбітражного розгляду спорів.

Стаття 52

(1) Кожна з сторін має право вимагати відміни рішення Арбітражу шляхом подання письмової заяви Генеральному секретарю на наступних підставах:

а) у випадку, коли Арбітраж був заснований неналежним чином;

б) у випадку, коли Арбітраж перевищив свої повноваження;

в) у випадку, якщо мав місце підкуп одного з Арбітрів;

г) у випадку, якщо було суттєве відхилення від правил процедури; або

д) у випадку, якщо рішення Арбітражу не було належним чином обгрунтовано.

(2) Заява повинна бути зроблена на протязі 120 днів з дня прийняття рішення Арбітражем, однак якщо в заяві йдеться про відміну рішення Арбітражу на підставі виявлення факту підкупу, то заява повинна бути подана на протязі 120 днів після виявлення такого факту, але в будь-якому випадку не пізніше ніж протягом трьох років з дня прийняття рішення.

(3) Після отримання такої заяви Голова Адміністративної ради призначає з числа осіб, включених до списку Арбітрів, Комітет ad hoc в складі трьох чоловік. Членом Комітету не може бути особа, що входила до складу Арбітражу, який прийняв рішення, членом Комітету не може бути громадянин Договірної держави, що виступає стороною в спорі, або має те ж громадянство, що і особа, яка виступає стороною в спорі, не може бути призначена до списку Арбітрів однією з таких держав або виступати як посередник в даному спорі. Комітет уповноважується відмінити рішення Арбітражу в цілому або його частину на підставах, вказаних в пункті (1) цієї статті.

(4) Положення статей 41-45, 48, 49, 53 та 54 будуть застосовуватися з необхідними змінами (mutatis mutandis) при розгляді спору Комітетом.

(5) Комітет має право, якщо вважатиме за необхідне, призупинити виконання рішення до прийняття додаткового рішення. Якщо заявник вимагає призупинення рішення в своїй заяві, виконання рішення тимчасово призупиняється відповідно до Правил арбітражного розгляду спорів.

(6) У випадку відміни рішення спір за заявою однієї з сторін може бути переданий для вирішення новому складу Арбітражу, заснованому у відповідності з положеннями розділу 2 цієї глави.

Розділ 6. Визнання та виконання рішення Арбітражу

Стаття 53

(1) Рішення Арбітражу є зобов'язуючим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком тих, які передбачені в цій Конвенції. Кожна з сторін зобов'язана підкоритись та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення Арбітражу, за винятком випадків, коли виконання рішення було призупинено у відповідності з положеннями даної Конвенції.

(2) Для мети цього розділу "рішення Арбітражу" означає також і будь-яке рішення, яке тлумачить, змінює або скасовує рішення Арбітражу відповідно до статей 50, 51 або 52.

Стаття 54

(1) Кожна Договірна держава визнає рішення Арбітражу, яке прийняте у відповідності з цією Конвенцією в якості зобов'язуючого та яке забезпечує виконання грошових зобов'язань, покладених рішенням Арбітражу, в межах своєї території, так якби це було остаточне рішення судового органу цієї держави. Договірні держави, що мають федеративний устрій, має право забезпечити виконання рішення Арбітражу в межах або через федеральні судові органи та може передбачити, що такі судові органи будуть розглядати рішення Арбітражу так, якби це було остаточне рішення судового органу держави, який входить до складу держави, яка має федеративний устрій.

(2) Сторона, зацікавлена у виконанні рішення Арбітражу на території Договірної держави, повинна подати у відповідний судовий орган чи інший судовий орган влади, спеціально уповноважений на виконання такого роду дій такою Державою, копію рішення Арбітражу, завірену Генеральним секретарем. Кожна з Договірних держав повідомляє Генерального секретаря про судовий або інший орган державної влади, який уповноважений для цієї мети та про будь-які наступні зміни стосовно до таких органів.

(3) Виконання рішення Арбітражу буде здійснюватися у відповідності з законодавством про виконання судових рішень, які набрали чинності на території Держави, де рішення підлягає виконанню.

Стаття 55

Жодне з положень статті 54 не повинне тлумачитись як відступ від діючого на території Договірної держави законодавства, що стосується імунітету такої Держави або іншої іноземної Держави.

Глава 5. Заміщення та відвід Посередників або Арбітрів

Стаття 56

(1) Після того, як Комісія або Арбітраж були засновані і розгляд справи розпочався, їх склад повинен залишатися незмінним, за винятком, випадків смерті, відставки або неможливості виконувати свої обов'язки. Тоді місце, яке стало вільним заміщається у відповідності з положеннями розділу 2 глави III або розділу 2 глави IV.

(2) Член складу Комісії або Арбітражу продовжує виконувати свої функції незалежно від того, що дану особу було виключено із списків.

(3) Якщо Арбітр або Посередник, призначений стороною, відмовиться від виконання обов'язків без згоди Комісії або Арбітражу, членом яких він був, Голова Адміністративної ради призначить особу з відповідних списків для проведення заміни.

Стаття 57

Сторона може звернутися до Комісії або Арбітражу і заявити відвід будь-кому з членів на підставі відсутності в них якостей, передбачених пунктом (1) статті 14. Сторона в арбітражному розгляді спору має право, крім того, заявити відвід Арбітра на підставі факту неналежного формування складу Арбітражу у відповідності з розділом 2 глави IV.

Стаття 58

Рішення стосовно заявленого відводу Посередника або Арбітра приймається іншими членами Комісії або Арбітражу, а у випадках, якщо думки членів розділились порівну або відвід заявлений Посереднику або Арбітру в Комісії або Арбітражі, що складається з одного члена, або відвід заявлений стосовно більшості членів Комісії або Арбітражу, рішення приймається Головою Адміністративної ради. Якщо відвід Посередника або арбітра буде визнаний обгрунтованим, Посередник або Арбітр підлягають заміщенню у відповідності з положеннями розділу 2 глави III або розділу 2 глави IV.

Глава VI. Витрати

Стаття 59

Плата, що вноситься сторонами за користування послугами, що надаються Центром, визначається Правилами, які приймаються Адміністративною радою.

Стаття 60

(1) Кожний склад Комісії або Арбітражу визначає розмір виплат, які здійснюються в якості винагороди та відшкодування витрат їх членів в межах, періодично встановлюваних Адміністративною радою, і після консультацій з Генеральним секретарем.

(2) Положення пункту (1) цієї статті не перешкоджає тому, щоб сторони попередньо домовились з Комісією або Арбітражем про розміри виплат, що здійснюються в якості винагороди та відшкодування витрат здійснених членам.

Стаття 61

(1) У випадку проведення примирювальної процедури витрати, пов'язані з винагородою та компенсацією витрат членам Комісії, а також плату за послуги, що надаються Центром розподіляються сторонами на половину. Кожна сторона сама сплачує додаткові витрати, які вона здійснила в процесі примирювальної процедури.

(2) У випадку арбітражного розгляду Арбітраж, якщо інше не передбачено згодою сторін, визначає розмір видатків, здійснених сторонами в процесі розгляду справи, а також ким і в якому порядку ці витрати, будуть виплачуватись включаючи винагороду та компенсацію витрат членам Арбітражу, а також плату за послуги, що надаються Центром. Рішення по цих питаннях є складовою частиною рішення Арбітражу.

Глава VII. Місце розгляду спору

Стаття 62

Примирювальна та арбітражна процедура розгляду спору проводиться в місці знаходження Центру, якщо в подальшому не буде передбачено інше.

Стаття 63

Примирювальна та арбітражна процедура розгляду спору, якщо інше не передбачено згодою сторін може проводитися:

а) у місці знаходження постійно діючого Арбітражного суду, іншого органу, публічного - або приватноправового характеру, з яким Центр укладає згоду з цією метою; і

б) в будь-якому іншому місці, стосовно до якого Комісія або Арбіртраж приймуть рішення після консультацій з Генеральним секретарем.

Глава VIII. Спори між Договірними державами

Стаття 64

Будь-який спір між Договірними державами з приводу тлумачення або застосування цієї Конвенції, невирішений шляхом переговорів передається на розгляд Міжнародного Суду ООН шляхом подання однією з сторін відповідної заяви, якщо такі Держави не домовилися про інший спосіб вирішення спору.

Глава IX. Поправки

Стаття 65

Будь-яка Договірна держава має право запропонувати поправку до цієї Конвенції. Текст запропонованої поправки повинен бути переданий Генеральному секретарю не пізніше 90 днів до зборів Адміністративної ради, на яких пропонується розгляд такої поправки; вона повинна бути розглянута та негайно передана ним всім членам Адміністративної ради.

Стаття 66

(1) Якщо Адміністративна рада прийме з цього питання рішення більшістю в дві третіх голосів її членів, запропонована поправка буде передана всім Договірним державам для ратифікації, прийняття або схвалення. Кожна поправка набирає чинності через 30 днів після відправлення Депозитарієм цієї Конвенції Договірним державам повідомлення про те, що всі Договірні держави ратифікували, прийняли або схвалили поправку.

(2) Жодна поправка не може вплинути на права та обов'язки, згідно цієї Конвенції, будь-якої Договірної держави, її уповноваженого органу або особи такої Держави, які витікають з згоди про підпорядкування компетенції Центру, висловленої до набрання чинності такої поправки.

Глава X. Заключні положення

Стаття 67

Ця Конвенція відкрита для підписання Державами - членами Банку. Вона також відкрита для підписання будь-якою іншою Державою - учасницею Статуту Міжнародного Суду і стосовно якої якого Адміністративна рада більшістю в дві третіх голосів її членів прийме рішення про запрошення до участі у Конвенції.

Стаття 68

(1) Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю, схваленню Державами, що підписали її, згідно з їх конституційними вимогами.

(2) Ця Конвенція набирає чинності через 30 днів після депонування 20-го акта про ратифікацію, прийняття, схвалення. Для кожної Держави, яка надалі подасть відповідний акт про ратифікацію, прийняття, схвалення, Конвенція набирає чинності на 30-й день після депонування такого акта.

Стаття 69

Кожна Держава законодавчим або іншим способом в міру необхідності забезпечить дію положень цієї Конвенції на своїй території.

Стаття 70

Ця Конвенція діє на всіх територіях, міжнародні зв'язки яких перебувають у віданні Договірної держави, за винятком тих, які така Держава виключила з сфери дії Конвенції шляхом письмового повідомлення Депозитарія Конвенції або в момент її ратифікації, прийняття чи схвалення, або в подальшому.

Стаття 71

Кожна з Договірних держав має право денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення Депозитарія цієї Конвенції. Денонсація набирає чинності через шість місяців після отримання вказаного повідомлення.

Стаття 72

Повідомлення, зроблені Договірною державою згідно статей 70 і 71, не зачіпають прав або обов'язків по цій Конвенції, які виникають у такої Держави, її органу або особи відповідно до згоди про підпорядкування компетенції Центру, висловленої до отримання вказаного повідомлення Депозитарієм.

Стаття 73

Акти про ратифікацію, прийняття, схвалення цієї Конвенції, а також поправки до неї депонуються в Банку, що є Депозитарієм цієї Конвенції. Депозитарій передасть завірені копії цієї Конвенції Державам - членам Банку, а також будь-якій Державі, запрошеній підписати цю Конвенцію.

Стаття 74

Депозитарій зареєструє цю Конвенцію в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй згідно з статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй і Правилами, схваленими Генеральною Асамблеєю.

Стаття 75

Депозитарій повідомить Державам, що підписали Конвенцію, про наступне:

а) підписання відповідно до статті 67;

б) депонування актів про ратифікацію, прийняття, схвалення відповідно до статті 73;

в) дату набрання чинності Конвенції відповідно до статті 68;

г) територіальних виїмок з сфери дії Конвенції відповідно до статті 70;

д) дату набуття чинності поправок до Конвенції відповідно до статті 66; і

є) денонсуваннях відповідно до статті 71.

Здійснено у Вашингтоні 18 травня 1965 року англійською, французькою та іспанською мовами, при чому всі тексти мають однакову силу, в одному екземплярі, що підлягає депонуванню в Міжнародному банку реконструкції та розвитку, який згідно підписання цієї угоди буде виконувати обов'язки, покладені на нього згідно цієї Конвенції.