Документ втратив чиннiсть!

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
від 23.06.95, N 02-5/458
м.Київ

Арбітражним судам України

( Роз'яснення втратило чинність на підставі Роз'яснення
Вищого арбітражного суду
N 02-5/744 від 27.06.2001 )

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних
з застосуванням Закону України "Про охорону
навколишнього природного середовища"

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.97 )

З метою однакового і правильного застосування при вирішенні спорів Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. При вирішенні спорів, пов'язаних з застосуванням Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, охорону атмосферного повітря та ін.

2. У відповідності зі статтею 69 Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодаства, підляє компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розміру відшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства, арбітражні суди повинні керуватись також главою 40 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), зокрема, статтею 453, згідно з якою арбітражний суд, присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов'язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі. Отже, якщо в судовому засіданні буде встановлена можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, що порушила природоохоронне законодавство, в рішенні арбітражного суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх проведення. У разі ухилення винної сторони від виконання рішення арбітражний суд на підставі статті 121 АПК ( 1798-12 ) вправі змінити спосіб виконання рішення та застосувати до неї санкції, передбачені статтею 119 АПК.

3. Виходячи з вимог статті 69 Закону, власники джерел підвищеної екологічної небезпеки зобов'язані відшкодувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України. Питання про віднесення підприємств, організацій, установ до числа таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог частини 3 статті 66 Закону. Такі підприємства звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їх вини (стаття 440 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

4. Відповідно до чинного природоохоронного законодавства шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись добровільно або за судовим рішенням у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс та методик обрахування розмірів шкоди.

Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У цьому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням понесених збитків, у тому числі неодержаних доходів.

Для визначення розміру збитків, заподіяних природному середовищу, арбітражний суд може призначити відповідну експертизу.

5. При вирішенні питання про відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу, арбітражному суду слід перевіряти, чи не є дане правопорушення наслідком діяльності або бездіяльності кількох підприємств, установ, організацій (далі - підприємства). Якщо з матеріалів справи буде встановлено, що шкоду заподіяно кількома підприємствами, арбітражний суд повинен визначити розмір відповідальності кожного з них, для чого у разі необхідності може бути призначена відповідна еспертиза.

У разі виявлення при вирішенні спору факту порушення підприємством природоохоронного законодавства внаслідок недоліків у роботі проектувальної чи будівельної організації арбітражний суд повинен відшкодувати шкоду за рахунок підприємства, яке в свою чергу вправі звернутись з відповідними вимогами до проектувальної чи будівельної організації з урахуванням характеру і строків виявлення недоліків.

6. Відповідно до статті 44 Закону ( 1264-12 ) підприємства, які в процесі своєї виробничої діяльності забруднюють навколишнє природне середовище (скидають чи викидають в навколишнє середовище забруднюючі речовини або розміщують у ньому відходи виробництва), повинні вносити за це плату, нормативи якої та порядок стягнення визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог Закону Кабінет Міністрів України постановою від 13.01.92 N 18 (з наступними змінами) затвердив Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища (в подальшому - Порядок) та Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища, якими слід керуватись при вирішенні неврегульованих Законом питань щодо внесення і стягнення зазначених платежів. При вирішенні спорів слід також керуватись Інструктивним листом Мінприроди України від 31.03.92 N 8-2/2-3-114 по реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.92 N 18. ( Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

Вирішуючи спори, пов'язані зі стягненням платежів за забруднення навколишнього природного середовища, арбітражні суди повинні виходити з такого.

6.1. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (у редакції від 18 лютого 1996 року ( 77/97-ВР ) збори за спеціальне використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища (статті 43 і 44 Закону) є обов'язковими внесками до бюджетів. За умови несплати цих зборів у встановлений строк відповідні суми недоїмки, а також штрафи та інші фінансові санкції за порушення строків сплати стягуються з платників у безспірному порядку відповідно до статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів". Отже спори про стягнення не внесених у строк обов'язкових платежів не підлягають вирішенню арбітражним судом, якщо органи, до чиєї компетенції віднесене стягнення таких платежів, не звертались до установи банку з вимогою про безспірне списання заборгованості і санкцій (пункт 8 статті 63 АПК України ( 1798-12 ).

У разі відмови банку задовольнити вимогу стягувача останній вправі звернутись до арбітражного суду за захистом свого порушеного права на загальних підставах.

Платник зі свого боку вправі звернутись до арбітражного суду з позовом про зворотнє стягнення списаної з нього у безспірному порядку суми. ( Підпункт 6.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

6.2. Пунктом 1 статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" ( 8-93 ) стягнення обов'язкових платежів покладено на податкові та інші органи, яким чинним законодавством надано право стягнення цих платежів або на які покладено обчислення відповідного платежу чи контроль за його сплатою. Оскільки Положенням про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 10.02.95 N 120/95, такі повноваження Міністерству не надані, воно не вправі стягувати зазначені платежі. Таке право надано лише податковим органам.

7. При вирішенні питань про зворотнє стягнення списаних у безспірному порядку сум обов'язкових платежів і санкцій слід виходити з такого.

7.1. Пунктом 14 Порядку встановлені строки внесення обов'язкових платежів за забруднення навколишнього природного середовища: авансові підлягають внесенню до 15 числа першого місяця наступного кварталу, остаточний розрахунок за рік - у 10-денний строк після подання звіту про кількість викидів і скидів та розміщення відходів. У разі несвоєчасного внесення платежів платникові нараховується пеня у розмірі 0,1 відсотка суми платежу за кожний день прострочки (пункт 16 Порядку). Вирішуючи питання про повернення списаної у безспірному порядку пені, необхідно врахувати, що для підприємств, які не складають звітів про кількість викидів і скидів та розміщення відходів, а обчислюють розмір обов'язкових платежів на підставі довідки самого підприємства про фактичні викиди і скиди та розміщення відходів, строк внесення остаточного платежу не встановлений (частина 2 пункту 14 Порядку), тому пеня за прострочку внесення остаточного платежу стягненню з таких підприємств не підлягає. Отже арбітражний суд повинен витребувати від належної сторони докази того, чи подає дане підприємство звіти про кількість викидів і скидів та розміщення відходів, і вирішувати питання щодо обгрунтованості стягнення пені в залежності від поданих доказів. Що ж до основної суми платежу, то вона підлягає внесенню за будь-яких умов.

7.2. Обов'язкові платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів вносяться всіма суб'єктами господарювання незалежно від форми власності, наявності чи відсутності порушень природоохоронного законодавства, стягнення встановлених пунктом 10 Порядку сум та освоєння платником коштів на проведення природоохоронних заходів. Обмеження розміру обов'язкових платежів за забруднення навколишнього природного середовища може встановлюватись лише Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекономіки, Мінфіну та Мінприроди України (пункт 12 Порядку). Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України затверджені наказом Мінприроди України від 16.04.93 N 35.

7.3. Статтею 46 Закону ( 1264-12 ) і пунктом 17 Порядку визначено розміри перерахування (або стягнення) обов'язкових платежів до відповідних позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища.

У разі незгоди з розміром чи підставою безспірного стягнення платежу воно вправі звернутись до арбітражного суду з позовом про повернення зайве списаних сум на загальних підставах. Відповідачами за такими позовами крім органу стягнення повинні залучатись Рада народних депутатів, до позабюджетного фонду якої зарахована певна частина платежу, та Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, при якому створений республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища. При цьому, якщо арбітражний суд визнає вимоги позивача обгрунтованими, оспорювана сума підлягає поверненню з відповідного бюджету в розмірах, визначених пунктом 17 Порядку.

8. Право звільняти підприємства повністю або частково від внесення обов'язкових платежів за забруднення навколишнього природного середовища надано тільки Радам народних депутатів базового рівня і лише стосовно збиткових та низькорентабельних підприємств (пункт 12 Порядку). Тому арбітражні суди не повинні задовольняти заяви позивачів (прокурорів, що подали позов) щодо повернення частки чи всієї списаної суми платежу за відсутності доказів згоди на це відповідного органу місцевої виконавчої влади. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладений для подання таких доказів позивачем.

Повне чи часткове звільнення низькорентабельних або збиткових підприємств від внесення обов'язкових платежів не звільняє ці підприємства від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства.

9. Викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів допускаються в обсягах, визначених за правилами, викладеними у пунктах 5-9 Порядку. При цьому слід мати на увазі, що згідно з частиною 3 пункту 10 Порядку за відсутності на підприємстві затверджених у належному порядку лімітів викидів і скидів або розміщення відходів плата за них стягується як за понадлімітні. Отже арбітражні суди не повинні брати до уваги посилання підприємств на відсутність у них лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів як на підставу звільнення їх від внесення обов'язкових платежів або зменшення їх розмірів.

10. Відповідно до статті 67 Закону спори в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, арбітражним судом, Радами народних депутатів (чи утвореними ними органами). При виникненні питання, який саме орган повинен вирішувати той чи інший спір, слід виходити з того, що спори в галузі охорони навколишнього природного середовища між підприємствами України та інших країн арбітражному суду непідвідомчі і підлягають вирішенню спеціальними комісіями, утвореними на паритетних засадах з представників сторін, або третейським судом. Решта спорів вирішується за загальними правилами підвідомчості, визначеними законодавством України.

11. Відповідно до підпункту 8 пункту 9 Положення про Державну екологічну інспекцію Мінприроди України, затверженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.93 N 925 , зазначена інспекція має право подавати позови про відшкодування збитків і витрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

12. Арбітражними судами при вирішенні спорів, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища, може бути призначена державна екологічна експертиза (стаття 34 Закону України "Про екологічну експертизу" ( 45/95-ВР ), порядок призначення і проведення якої, а також оцінка її висновків здійснюється відповідно до вимог статей 41-43 АПК України ( 1798-12 ).

13. Наказом Мінекобезпеки України від 10.02.95 N 7 затверджено Інструкцію про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві. Арбітражним судам слід мати на увазі, що зазначена Інструкція стосується лише питань охорони атмосферного повітря від забруднення і не може бути поширена на інші види порушень природоохоронного законодавства.