Документ втратив чиннiсть!

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 25.03.88,N 3
м.Київ

( Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду
N 2 від 11.02.2005 )

Про застосування судами України кримінально-процесуального
законодавства, що регулює повернення справ на додаткове
розслідування

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховної Ради України
N 3 від 04.06.93
N 3 від 13.01.95
N 12 від 03.12.97 )

Дальша демократизація всіх сторін суспільного життя тісно пов'язана зі зміцненням законності і правопорядку, забезпеченням надійної охорони прав та свобод людини і громадянина, інтересів держави. ( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Це вимагає швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, суворого додержання закріплених у ст.129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) основних засад судочинства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, зазнав справедливого покарання і ні один невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений. ( Абзац другий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши практику повернення справ на додаткове розслідування, Пленум Верховного Суду України відмічає, що в суди ще нерідко надходять неповно і однобічно розслідувані справи, по яких не встановлено час, місце, спосіб, мотиви вчинення злочинів, не притягнуто до відповідальності всіх осіб, які брали участь у вчиненні злочину, не виявлено всіх епізодів злочинної діяльності, характер та розмір завданої шкоди, обставини, що викривають та виправдовують обвинуваченого, пом'якшують і обтяжують його відповідальність, а також причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів. Органи розслідування не завжди повно і об'єктивно перевіряють доводи обвинувачених, наведені ними на свій захист, інколи порушують їх права та інших учасників процесу, необгрунтовано розділяють справи, не виконують інших вимог закону.

Незважаючи на це, суди не завжди пред'являють належні вимоги до якості дізнання і попереднього слідства, самі допускають помилки, які знижують ефективність судової діяльності.

Окремі судді (суди) справи, що надійшли до суду, вивчають поверхово, в порушення вимог ст.237 КПК України ( 1003-05 ) ретельно не з'ясовують наявність достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні і віддання обвинуваченого до суду, не завжди своєчасно виявляють та усувають інші порушення закону, допущені органами дізнання чи попереднього слідства. Мають місце факти, коли суди, повертаючи справи на додаткове розслідування, оцінюють достовірність тих або інших доказів, вирішують наперед питання про обсяг пред'явленого обвинувачення, кваліфікацію вчиненого злочину. ( Абзац п'ятий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Не зжиті випадки, коли із судових засідань на додаткове розслідування направляються справи для з'ясування таких питань, які можуть бути перевірені самим судом.

Деякі суди при істотній неповноті або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, постановляють обвинувальні вироки, що призводить до їх скасування і повернення справ на нове розслідування.

Не завжди у випадках, коли постає питання про повернення справи на додаткове розслідування, суди заслуховують думку прокурора та інших учасників судового розгляду, що суперечить вимогам ст.281 КПК ( 1003-05 ). В окремих випадках, коли відсутні докази, які б підтверджували пред'явлене обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових даних, суди повертають справи на додаткове розслідування замість постановлення виправдувальних вироків.

Нерідко ухвали судів (постанови суддів) про повернення справ для провадження додаткового розслідування не відповідають вимогам статей 250, 281, 378 КПК ( 1003-05 ). ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність рішучого посилення вимог до якості розслідування кримінальних справ і суворого додержання органами дізнання і попереднього слідства процесуальних норм, маючи на увазі, що це є важливою умовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи при розгляді її в судовому засіданні.

2. Суддям (судам) в стадії віддання до суду належить у встановлений законом строк ретельно вивчати кримінальні справи і при наявності істотної неповноти або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, а також істотних порушень кримінально-процесуального закону чи наявності інших підстав, зазначених у ст.246 КПК ( 1003-05 ), повертати їх на додаткове розслідування. Віддання до суду обвинувачених і призначення таких справ до розгляду в судовому засіданні є недопустимим.

Вирішуючи питання про повернення справи на додаткове розслідування, судам належить суворо виконувати вимоги статей 237, 242, 246 КПК (1003-05). При цьому слід мати на увазі, що в стадії віддання обвинуваченого до суду докази перевіряються лише з точки зору їх стосовності, допустимості та достатності для розгляду справи в судовому засіданні. При поверненні справи на додаткове розслідування суд не вправі вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці органами розслідування, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу й про переваги одних доказів над іншими, про застосування того чи іншого кримінального закону.

При цьому судам слід мати на увазі, що відповідно до ч.4 ст.232 КПК (1002-05 ) прокурор має право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду. ( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

3. Звернути увагу судів на те, що згідно зі ст.281 КПК ( 1003-05 ) повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства можливе лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні. ( Абзац перший пункту 3 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Відповідно до вимог статей 22 ( 1001-05 ), 281 ( 1003-05 ) КПК в разі неповноти або неправильності попереднього слідства чи дізнання суди повинні вживати необхідних заходів до їх усунення як шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались в процесі розслідування справи, так і шляхом дослідження нових даних, про які стало відомо в ході судового розгляду.

Суд, зокрема, може повніше допитати підсудних, потерпілих, свідків, експертів про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, викликати для цього додаткових свідків; витребувати за своєю ініціативою чи за клопотанням учасників судового розгляду документи та інші докази; оглянути місце події і провести інші процесуальні дії.

4. Можливість усунення в судовому засіданні неповноти або неправильності, допущених при розслідуванні справи, визначається в кожному разі залежно від того, чи може суд виконати дії, необхідні для встановлення істини в справі.

Такою, що не можна усунути в судовому засіданні, може бути визнана, зокрема, неповнота, для усунення якої потрібні слідчі або інші процесуальні дії, спрямовані на збирання нових доказів (проведення обшуку, виїмки, ревізії, розшуку інших свідків, відшукання документів, речових доказів та ін.), чи провадження дій в такому обсязі, виконання яких неможливе з додержанням специфіки процесуальної форми судового розгляду.

У випадках, коли неможливо усунути в судовому засіданні допущені неповноту або неправильність попереднього слідства чи дізнання, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

5. Якщо для усунення неповноти, допущеної органами дізнання чи попереднього слідства, потрібно призначити і провести експертизу, в тому числі додаткову, повторну або комплексну, то повернення справи на додаткове розслідування може мати місце лише у випадках, коли проведення експертизи тісно пов'язано з необхідністю провадження ревізії, збирання додаткових матеріалів (документів, речових доказів, зразків та ін.), а також з встановленням експертизою таких даних, які тягнуть за собою можливість зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого.

На додаткове розслідування може бути повернута справа також і у зв'язку з порушенням, передбачених ст.197 КПК ( 1002-05 ) прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи, якщо таке порушення призвело до неповноти дізнання чи попереднього слідства, що зумовило неправильність пред'явленого обвинувачення або постановлення незаконного і необгрунтованого вироку.

6. Згідно з вимогами ст.327 КПК ( 1003-05 ) обвинувальний вирок не може грунтуватись на припущеннях і постановляється на достовірних доказах, всебічно, повно і об'єктивно досліджених у судовому засіданні.

У зв'язку з цим суди повинні вживати необхідних заходів до виявлення у справі суперечностей і давати їм належну оцінку. При наявності суперечливих доказів справа може бути повернута на додаткове розслідування лише у випадках, коли такі суперечності стосуються істотних обставин і суд не може дати їм однозначної оцінки без встановлення для цього нових даних. ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 )

7. Звернути увагу судів на те, що висновки суду не можуть грунтуватися на доказах, які одержані з порушенням процесуального порядку їх збирання, а також на матеріалах попереднього слідства, не перевірених у суді. Визнання обвинуваченим (підсудним) своєї вини має бути всебічно перевірене і може бути покладене в основу обвинувального вироку лише при підтвердженні його сукупністю інших доказів. При зміні підсудним своїх показань, даних на попередньому слідстві, суд повинен ретельно перевірити ті та інші його пояснення, достовірність відомостей про явку з повинною, з'ясувати причину його відмови від попередніх показань і дати їм належну оцінку.

Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недозволені методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправдивих показань.

Коли при судовому розгляді з'ясується, що доводи підсудного про застосування до нього незаконних заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ'єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою про необхідність перевірки такої заяви прокурором. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

8. Відповідно до вимог п.3 ст.64 КПК України ( 1001-05 ) суди повинні всебічно, повно і об'єктивно досліджувати дані про особу підсудного, маючи на увазі, що це має істотне значення для своєчасного та правильного вирішення справи і призначення виду та розміру покарання. Зокрема, необхідно встановлювати фактичне місце проживання і заняття обвинуваченого (число, місяць, рік народження), стан його здоров'я, відношення до роботи, навчання, громадського обов'язку, поведінку на виробництві та в побуті, сімейний стан, наявність спеціальних, військових звань і державних нагород. Належить також з'ясувати попередні судимості, фактичні строки відбутого покарання за попередні злочини, підстави звільнення від нього. Всі ці дані мають підтверджуватися доданими до справи документами, копіями вироків, ухвал судів, іншими даними, що характеризують особу підсудного. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N12 від 03.12.97 )

Щодо неповнолітніх підсудних, крім цих даних належить встановлювати й інші обставини, передбачені ст.433 КПК України ( 1003-05 ).

При відсутності у справі даних, які з достатньою повнотою характеризують підсудного і які неможливо з'ясувати при підготовці справи до судового розгляду чи в судовому засіданні, справа з мотивів неповноти проведеного дізнання або попереднього слідства підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування. Справа підлягає поверненню на додаткове розслідування також тоді, коли обвинувачений під час попереднього слідства до передачі справи в суд зник і місце його перебування невідоме, якщо це пов'язано з неправильним встановленням особи обвинуваченого або фактичного місця його проживання. ( Абзац третій пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

9. В разі, коли в стадії віддання до суду виникли сумніви щодо психічної повноцінності обвинуваченого, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування для призначення та проведення судово-психіатричної експертизи, оскільки такий сумнів перешкоджає відданню до суду такої особи. ( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

10. Судам слід мати на увазі, що в разі вчинення особою, засудженою із відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК України ( 2001-05 ), нового злочину після закінчення строку відстрочки виконання вироку справа про новий злочин може бути розглянута лише при наявності даних про звільнення засудженого від покарання чи направлення його для відбуття позбавлення волі, призначеного першим вироком. ( Абзац перший пункту 10 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Якщо у справі відсутні такі дані і неможливо одержати їх у судовому засіданні, справа про новий злочин підлягає поверненню на додаткове розслідування.

11. Звернути увагу судів на те, що згідно з вимогами п.4 ст.64 КПК України ( 1001-05 ) при розгляді кримінальної справи підлягає доказуванню і ретельному дослідженню характер та розмір шкоди, завданої злочином. Якщо неможливо в процесі підготовки справи при відданні обвинуваченого до суду або в судовому засіданні визначити розмір шкоди, завданої злочином, яка може впливати на підстави кримінальної відповідальності, кваліфікацію злочину, вид та розмір покарання, а також на вирішення інших питань, зазначених у ст.324 КПК ( 1003-05 ), справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

12. При розгляді справи, що надійшла після провадження додаткового розслідування, суду належить ретельно перевіряти, чи повно досліджені органами дізнання або попереднього слідства обставини, зазначені в ухвалі суду (постанові судді), які повертали справу на додаткове розслідування. (Абзац перший пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Якщо будь-які з таких обставин залишились не дослідженими, то повторно справа може бути повернута на додаткове розслідування лише у випадках, коли такі обставини можуть істотно впливати на законність та обгрунтованість вироку. З таких же причин, виходячи з вимог п.2 ст.368 КПК України (1003-05), справа може бути повернута на нове розслідування касаційною чи наглядною інстанціями після скасування вироку.

13. Роз'яснити судам, що повернення справи на додаткове розслідування з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону може мати місце в стадіях віддання до суду, судового розгляду, коли суд не має можливості такі порушення усунути, а також при провадженні справ у касаційній та наглядній інстанціях.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України ( 1003-05 ) істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, допущеними органами дізнання чи попереднього слідства, є такі порушення, які призвели до обмеження гарантованих законом прав учасників процесу або інакше перешкодили чи могли перешкодити судові об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу й винести законний і обгрунтований вирок. Справа у всякому разі підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування, якщо:

а) не додержані вимоги закону, що встановлюють підстави і порядок порушення кримінальної справи та регламентують провадження дізнання і попереднього слідства, зокрема: попереднє розслідування проведено без порушення справи; справа порушена неправомочною особою; в порушення вимог ст.111 КПК України ( 1002-05 ) замість попереднього слідства проведено дізнання; проведено розслідування особами, які підлягають відводу в силу статей 58 і 60 КПК (1001-05); розслідування проведено за матеріалами, виділеними в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням без порушення справи; розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи проти тієї самої особи та з тим же обвинуваченням;

б) недодержано під час провадження дізнання і попереднього слідства вимог статей 44, 45, 46, 47, 48 КПК ( 1001-05 ) про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; ( Підпункт "б" абзацу другого пункту 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95 )

в) порушено вимоги ст.19 КПК України ( 1001-05 ), якщо обвинувачений не володіє мовою, якою провадиться слідство, і він не був забезпечений перекладачем;

г) пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів;

д) необгрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи інших учасників процесу про встановлення обставин, які мають істотне значення для справи, коли такі обставини не можуть бути встановлені судом;

є) формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого, або погіршує становище обвинуваченого порівняно з пред'явленим обвинуваченням чи пов'язане з іншим порушенням його права на захист;

ж) не забезпечено право обвинуваченого, потерпілого чи адвоката на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

з) в обвинувальному висновку не зазначено докази, що підтверджують пред'явлене обвинувачення;

і) обвинувальний висновок не затверджено прокурором.

Справа може бути повернута на додаткове розслідування і при наявності інших істотних порушень кримінально-процесуального закону.

14. На додаткове розслідування підлягає також поверненню справа, коли суд не згоден з тим, що прокурор при затвердженні обвинувального висновку змінив обвинувачення на менш тяжке чи виключив з нього окремі пункти.

15. Роз'яснити судам, що згідно з пунктом 2 ч.3 ст.46 КПК ( 1001-05 ) під "особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист", слід розуміти, зокрема, осіб, які хоч і визнані осудними, однак мають постійний чи тимчасовий розлад душевної діяльності, істотні дефекти мови, зору, слуху та інші тяжкі вади. ( Пункт 15 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95 )

16. Якщо підсудний не володіє мовою, якою складено обвинувальний висновок, суд згідно з вимогами статей 223 ( 1002-05 ) та 254 ( 1003-05 ) КПК України повинен вручити йому копію обвинувального висновку, перекладеного органами розслідування на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє. При цьому слід мати на увазі, що питання про забезпечення перекладачем має вирішуватись не тільки за клопотанням про це, але й з врахуванням рівня освіти обвинуваченого, його розвитку та інших обставин, які свідчать про те, що він без перекладача повною мірою не може здійснювати свого права на захист.

Особами, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, слід вважати тих, хто не розуміє чи погано розуміє таку мову і не може вільно розмовляти нею.

17. В тих випадках, коли при розгляді справи у стадії віддання до суду або у судовому засіданні будуть встановлені обставини про вчинення підсудним злочину, по якому обвинувачення не було йому пред'явлено, чи необхідно пред'явити обвинувачення більш тяжке або таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами, судам слід керуватись вимогами статей 276, 277 КПК (1003-05 ). ( Абзац перший пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Якщо нове обвинувачення не пов'язане з початковим, суд повинен винести ухвалу, а суддя - постанову про порушення кримінальної справи за новим обвинуваченням і направити свою ухвалу (постанову) та необхідні матеріали для проведення дізнання чи попереднього слідства. ( Абзац другий пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 )

В разі, коли нове обвинувачення тісно пов'язане з попереднім і окремий розгляд їх неможливий чи зміна обвинувачення тягне за собою порушення права підсудного на захист, суд має направити на додаткове розслідування всю справу.

18. Встановивши, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, суд згідно з вимогами ст.278 КПК України (1003-05 ) повинен винести мотивовану ухвалу, а суддя - постанову про порушення щодо цієї особи кримінальної справи і ухвалу (постанову) направити прокуророві для проведення попереднього слідства чи дізнання. Коли справа, порушена щодо інших осіб, тісно пов'язана з розглядуваною і окремо розглядати ці справи неможливо, судові належить направити все провадження в справі для проведення попереднього слідства чи дізнання.

При цьому слід мати на увазі, що згідно з п.10 та п.11 ч.1 ст.6 КПК України ( 1001-05 ) наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням чи при відмові в порушенні справи за тим же фактом щодо особи, яка не притягнута до кримінальної відповідальності, не є перешкодою до порушення кримінальної справи судом, коли в цьому ним визнана необхідність. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

19. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог ст.26 КПК України і особливо ретельного підходу до з'ясування і вирішення питань, пов'язаних з виділенням органами розслідування кримінальних справ у окреме провадження. Судам слід усувати випадки повернення справ на додаткове розслідування для об'єднання з іншими, якщо в цьому немає потреби, а також виключити факти призначення до розгляду справ у судовому засіданні, які виділені органами дізнання чи попереднього слідства з порушенням вимог ч.2 ст.26 КПК України ( 1001-05 ).

Встановивши, що виділена справа тісно пов'язана з іншою справою і це позбавляє можливості повно, всебічно і об'єктивно дослідити обставини вчиненого злочину, правильно визначити роль і ступінь вини кожного з його учасників, суд повинен повернути таку справу на додаткове розслідування для об'єднання з іншою справою чи декількома справами.

20. При вирішенні питання про повернення справи на додаткове розслідування зі стадії віддання до суду чи судового розгляду суд має вислухати думку прокурора та інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Ухвала суду (постанова судді) про повернення справи на додаткове розслідування виноситься в нарадчій кімнаті і повинна відповідати вимогам статей 250, 281, 378 КПК України ( 1003-05 ). В ухвалі (постанові) залежно від підстав такого рішення, крім короткого викладу суті пред'явленого обвинувачення і статті закону, за яким воно кваліфіковано, необхідно вказувати: в чому конкретно виявились неповнота або неправильність проведеного дізнання чи попереднього слідства, чому суд позбавлений можливості усунути їх у судовому засіданні, які саме обставини мають бути з'ясовані при додатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому мають бути проведені; які істотні порушення кримінально-процесуального закону допущені і як їх слід усунути; які дані свідчать про наявність підстав для пред'явлення обвинуваченому нового обвинувачення, пов'язаного з раніш пред'явленим, або зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого, а також про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб і чому матеріали щодо них не можуть бути виділені в окреме провадження; на чому грунтується висновок суду про неправильність об'єднання чи виділення справ.

У резолютивній частині ухвали (постанови) про повернення справи на додаткове розслідування слід зазначати: прізвище, ім'я та по батькові всіх підсудних; вказівку про повернення справи на додаткове розслідування прокуророві; рішення про запобіжний захід щодо обвинуваченого та про порядок і строк внесення окремого подання на ухвалу (постанову). ( Пункт 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

21. В ухвалі (постанові судді) про повернення справи на додаткове розслідування недопустимо вирішувати наперед питання про формулювання і обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці в ході додаткового розслідування. ( Пункт 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

22. Звернути увагу судів на недопустимість направлення справ на додаткове розслідування у випадках, коли відсутні докази, які підтверджували б пред'явлене обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд повинен прийняти остаточне рішення і постановити згідно з ч.4 ст.327 КПК України ( 1003-05 ) виправдувальний вирок.

23. З метою підвищення вимог до органів дізнання та попереднього слідства суди мають згідно зі статтями 23 і 23-2 КПК України ( 1001-05 ) реагувати на істотні порушення закону, що потягли повернення справи на додаткове розслідування, шляхом винесення окремих ухвал (постанов). ( Пункт 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

24. Розглядаючи справу за окремим поданням прокурора на ухвалу суду (постанову судді) про повернення справи на додаткове розслідування і погоджуючись з таким рішенням, суд касаційної інстанції може скасувати чи змінити ту чи іншу вказівку суду першої інстанції або дати інші вказівки. Такі зміни можуть бути внесені до ухвали та постанови і судом наглядної інстанції. ( Пункт 24 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

25. Рекомендувати Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил України систематично аналізувати причини повернення кримінальних справ на додаткове розслідування, вживати заходів до забезпечення правильного і однакового застосування судами законодавства, яке регулює повернення справ для проведення додаткового розслідування. ( Пункт 25 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )