Документ втратив чиннiсть!

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 29.04.77, N 2
м.Київ

( Постанову відмінено згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України
N 22 від 22.12.95 )

Про практику призначення судами додаткових мір покарання
у вигляді конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю в справах про
розкрадання державного або колективного майна

( Із змінами, внесеними згідно з
Постановами Пленуму Верховного Суду України
N 3 від 19.03.82
N 8 від 23.12.83
N 3 від 04.06.93 )

Передбачені статтями 31 і 35 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) додаткові покарання - конфіскація майна і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю - надають судам можливість повної реалізації принципу індивідуального підходу до призначення покарання особам, винним у розкраданні державного чи колективного майна. ( Абзац перший преамбули в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Пленум Верховного Суду України, обговоривши матеріали судової практики, відмічає, що суди України в основному правильно призначають додаткові міри покарання по справах про розкрадання державного або колективного майна. Абзац другий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму (Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Проте в діяльності судів у застосуванні вказаних додаткових мір покарання ще мають місце істотні недоліки і помилки. ( Абзац третій преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Засуджуючи винних за розкрадання державного чи колективного майна за статтями Кримінального кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ), якими передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, суди в ряді випадків необгрунтовано не призначають ці додаткові покарання і нерідко навіть не обговорюють питання про їх призначення. ( Абзац четвертий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

В окремих випадках, прийнявши рішення про призначення додаткового покарання - конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю винним особам, деякі суди не чітко формулюють у вироку їх застосування. Іноді в порушення ст.42 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) призначається додаткове покарання не за кожною статтею окремо, а лише за сукупністю злочинів; не вказується строк, на який застосовано до засудженого позбавлення права.

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів України на те, що додаткові міри покарання у вигляді конфіскації майна та позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, призначені винним у розкраданні державного і колективного майна в суворій відповідності з вимогами закону, мають важливе значення у повноті реалізації принципу індивідуалізації покарання.

2. У всіх випадках, коли за розкрадання державного або колективного майна законом передбачено можливість призначення додаткових мір покарання у вигляді конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, суди повинні обговорити питання про призначення цих додаткових мір покарання. При цьому судам слід мати на увазі, що невиявлення у винного на час розгляду справи майна само по собі не є підставою для незастосування конфіскації, оскільки майно, яке підлягає конфіскації, може бути виявлене при виконанні вироку.

Якщо законом, за яким кваліфіковано вчинене розкрадання, встановлено обов'язкове застосування конфіскації майна, суд може не застосувати його лише за наявності умов, передбачених ст.44 Кримінального кодексу (2001-05), з обов'язковим наведенням у вироку мотивів прийнятого рішення з посиланням на цю статтю. ( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

3. Роз'яснити, що відповідно до ст.31 КК України ( 2001-05 ) у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів по посаді або при зайнятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права займати певні посади або займатися певною діяльністю, він може призначити це додаткове покарання і за тією статтею Кримінального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ), санкція якої таке покарання не передбачає.

При позбавленні в таких випадках винних права займати певні посади або займатися певною діяльністю суд у резолютивній частині вироку повинен послатися на ст.31 КК України.

4. Звернути увагу судів на те, що позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише в тих випадках, коли розкрадання вчинене винним з використанням свого службового становища або у зв'язку з заняттям ним певною діяльністю.

Прийнявши рішення про позбавлення права займати ті чи інші посади, суд у вироку повинен це сформулювати так, щоб засуджений не мав права займати вказані посади в будь-якій галузі народного господарства, а також посади, однакові за характером з тими, використовуючи які він вчинив злочин (наприклад, касирів або комірників слід позбавити права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю; головних або старших бухгалтерів - посади, пов'язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей і т.п.).

У вироку суд повинен вказати строк, на який засуджений позбавлений тих або інших прав.

5. Застосовуючи конфіскацію майна як додаткове покарання до винних у розкраданні, суди не повинні допускати формального підходу до вирішення цього питання і зобов'язані враховувати у кожному конкретному випадку суспільну небезпечність злочину, ступінь вини і дані про особу підсудного.

Прийнявши рішення про призначення конфіскації майна, суд зобов'язаний сформулювати це в резолютивній частині вироку відповідно до вимог ст.35 КК України ( 2001-05 ). Зокрема, у вироку має бути вказано, конфіскується все або частина майна, яка є особистою власністю засудженого. Якщо суд постановив конфіскувати частину майна, то у вироку треба вказати, яка саме частина майна засудженого конфіскується або перелічити предмети, які конфіскуються. Судам слід мати на увазі, що конфіскація може бути звернена лише на майно, яке належить особисто засудженому або як частка в загальній власності на час постановлення вироку. ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

6. У тих випадках, коли санкція кримінального закону передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю альтернативно, застосування або незастосування його відповідно до ст.334 КПК України (1003-05) судом повинно бути мотивовано.

7. Якщо особа визнана винною у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями кримінального закону, суд відповідно до ст.42 КК України ( 2001-05 ) додаткове покарання конфіскацію майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, - як і основне, повинен призначити окремо за кожний злочин. Остаточно за сукупністю злочинів додаткове покарання може бути визначено лише тоді, коли воно призначено по одній або кількох статтях, що входять у сукупність.

8. Вказати судам на недопустимість призначення при умовному засудженні, передбаченому ст.45 КК України ( 2001-05 ), додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

9. У тих випадках, коли у вироку не вказаний характер посади, яку засуджений не має права займати, або вид діяльності, якою він не може займатися, ці питання можуть бути вирішені судом, який постановив вирок, в порядку, передбаченому ст.411 КПК України ( 1003-05 ).

10. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної та наглядної інстанцій при розгляді справ про розкрадання державного чи колективного майна у касаційному порядку і в порядку судового нагляду необхідно звертати увагу на обгрунтованість застосування або незастосування нижчестоящими судами додаткових мір покарання у вигляді конфіскації майна або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю і у разі встановлення фактів порушення вимог закону вживати заходів до їх усунення. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )