Документ втратив чиннiсть!

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 26.02.99, N 3
м.Київ

( Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду
N 2 від 07.02.2003 )

Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму
Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. N 1
"Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини"

Обговоривши практику розгляду судами кримінальних справ про відповідальність за умисні вбивства, вчинені на замовлення чи за попереднім зговором групою осіб або організованою групою, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

Внести до постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. N 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 3 грудня 1997 р. N 12 такі зміни й доповнення:

1. Виключити з постанови п.7, а з п.32 - букви й цифри "ст.190-1".

2. Доповнити постанову пунктами 17-1 - 17-6 такого змісту:

"17-1. Під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, треба розуміти умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п."и" ст.93 КК ( 2001-05 ) настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру необхідно розуміти будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

17-2. Дії виконавця умисного вбивства на замовлення належить кваліфікувати за п."и" ст.93 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ст.93 КК, - і за відповідними пунктами цієї статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця мають кваліфікуватися за пунктами "и" та "а" ст.93 КК.

17-3. Роз'яснити судам, що замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем) і його дії мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст.19 та п."и" ст.93 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п."а" - якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального характеру, за п."і" -якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, належить кваліфікувати за пунктами "и" та "і" ст.93 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті.

У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керується корисливими, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника треба кваліфікувати за ст.19 і пунктами "а" та "и" ст.93 КК.

Зважаючи на те, що відповідальність за п."и" ст.93 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ст.93 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.

17-4. У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з не залежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 19 і 17 та п."и" ст.93 КК.

17-5. Умисне вбивство, вчинене за попереднім зговором групою осіб, має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватись і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені:

- застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть;

- подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання під час того, як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті тощо);

- усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви;

- надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, дачі порад тощо;

- ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного із співучасників мають розглядатись як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попереднім зговором, і кваліфікуватися за пунктами "і" та "г" ст.93 КК.

17-6. Під умисним вбивством, вчиненим організованою групою, треба розуміти умисне позбавлення потерпілого життя, здійснене групою, яка являє собою стійке об'єднання двох і більше осіб, що спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності.

Відповідальність за умисне вбивство, вчинене організованою групою, настає незалежно від того, була вона створена і функціонувала з метою здійснення саме цього вбивства чи для заняття іншою злочинною діяльністю.

Члени організованої групи, що брали участь у вчиненні умисного вбивства, несуть відповідальність за п."і" ст.93 КК ( 2001-05 ) без посилання на ст.19 КК незалежно від того, яку роль вони при цьому виконували.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст.69 та п."і" ст.93 КК, а за наявності підстав - і за іншими пунктами останньої".

Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко

Секретар Пленуму, суддя Верховного Суду України М.П.Селіванов.