Документ втратив чиннiсть!

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/781 від 01.11.95
м.Київ

Арбітражним судам України

( Роз'яснення втратило чинність на підставі Рекомендацій
Президії Вищого господарського суду
N 04-5/212 від 10.02.2004 )

Про деякі питання практики застосування розділу II
Арбітражного процесуального Кодексу України

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями
Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/58 від 17.02.97
N 02-5/445 від 18.11.97 )

З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. У відповідності зі статтею 5 Арбітражного процесуального Кодексу України (у подальшому - АПК ( 1798-12 ) порядок доарбітражного врегулювання спору визначається цим Кодексом, якщо інше не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Отже арбітражні суди повинні виходити з того, що порядок пред'явлення і розгляду претензій до перевізника, які випливають з перевозок, визначається транспортними статутами і кодексами, а претензій до органів зв'язку стосовно надання останніми послуг зв'язку - відповідними правилами чи положеннями. Разом з тим претензії перевізника, що випливають з перевозки, і претензії органів зв'язку, які випливають з операцій по наданню послуг зв'язку, пред'являються і розглядаються у порядку, передбаченому розділом II АПК. У такому ж порядку пред'являються і розглядаються претензії до перевізника чи органу зв'язку, якщо ці претензії не пов'язані з перевозкою або наданням послуг зв'язку.

2. Згідно із Законом України від 02.03.95 "Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Антимонопольний комітет України")" (82/95-ВР) арбітражні суди повинні порушувати справи за заявами Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень, незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спору.

3. Арбітражним судам слід враховувати, що попередження власника землі чи землекористувача про необхідність усунення порушень правил землекористування (стаття 29 Земельного кодексу України, не є доарбітражним врегулюванням спору, а тому до передачі його на вирішення арбітражного суду Рада народних депутатів повинна звернутись до землевласника чи землекористувача з претензією на загальних підставах.

4. Спір, пов'язаний із зверненням стягнення на майно, може бути переданий на вирішення арбітражного суду лише за умови додержання кредитором порядку доарбітражного врегулювання спору. Виняток становлять спори, пов'язані із зверненням стягнення на заставлене майно, оскільки це прямо передбачено частиною четвертою статті 5 АПК" (1798-12).

(Пункт 4 в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97).

(Пункт 5 виключено на підставі Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97)

5. У випадку, коли виданий боржником вексель опротестовано у встановленому порядку, вжиття кредитором заходів доарбітражного врегулювання спору є обов'язковим.

6. На підставі частини четвертої статті 5 АПК на спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, не поширюються вимоги розділу II АПК. При цьому слід мати на увазі, що у випадках, коли у заяві поєднано вимоги як про визнання акта недійсним, так і про зворотнє стягнення списаних на підставі цього акта грошових сум, провадження у справі в частині майнових вимог може порушуватись лише за умови додержання заявником порядку доарбітражного врегулювання спору щодо цих вимог.

(Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97)

(Пункт 7 виключено на підставі Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97)

7. При вирішенні питання про прийняття заяв щодо визнання недійсними договорів, у тому числі і угод, укладених на аукціоні, конкурсі у процесі приватизації майна, арбітражним судам слід виходити з такого.

У відповідності з частиною 1 статті 5 АПК спір може бути переданий на вирішення арбітражного суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх доарбітражного врегулювання.

Оскільки прерогатива щодо визнання договорів та угод недійсними належить виключно суду, то заява про визнання договору (угоди) недійсним розглядається судом без попереднього вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору.

(Пункт 7-1 виключено на підставі Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97)

7-1. У разі виникнення спору про визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, додержання позивачем порядку доарбітражного врегулювання цього спору не обов'язкове. Отже, якщо позивачем не подано доказів звернення до другої сторони з відповідною претензією, арбітражному суду не слід повертати позовні матеріали з посиланням на пункт 7 статті 63 АПК (1798-12).

(Роз'яснення доповнене пунктом 7-1 згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/58 від 17.02.97)

7. У разі виникнення спору про визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, арбітражним судам слід виходити з такого.

Оскільки прерогатива щодо визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, належить виключно суду, то додержання позивачем порядку доарбітражного врегулювання спору не обов'язкове. Отже, якщо позивачем не подано доказів звернення до другої сторони з відповідною претензією, арбітражному суду не слід повертати позовні матеріали з посиланням на пункт 7 статті 63 АПК. ( Роз'яснення доповнене пунктом 7 згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

8. Статтею 6 АПК передбачено, що підприємства і організації, чиї права і законні інтереси порушені, звертаються до порушника з письмовою претензією, яка надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Отже у разі пред'явлення претензії шляхом передачі її тексту телеграфом, факсом, по радіо, телефоном, телетайпом порядок доарбітражного врегулювання спору може вважатись додержаним лише за наявності відповіді на претензію або листа другої сторони з вимогою надіслати додаткові документи, необхідні для розгляду претензії.

9. У відповідності з пунктом "г" статті 6 АПК ( 1798-12 ) в претензії, яка підлягає грошовій оцінці, повинні зазначатися сума претензії та її розрахунок.

Вирішуючи питання щодо додержання порядку доарбітражного врегулювання спору, арбітражний суд повинен виходити з такого.

9.1. Якщо боржник необгрунтовано відхилив чи залишив без відповіді претензію кредитора щодо сплати пені за несвоєчасну оплату поставленого (проданого) товару, наданих послуг, виконаних робіт, внаслідок чого на день подання кредитором позову сума пені, що підлягає стягненню, збільшилась проти зазначеної в претензії, ця обставина не може служити підставою для повернення позовних матеріалів з посиланням на пункт 7 статті 63 АПК. Оскільки сума претензії хоча і є одним із важливих її реквізитів, проте у даному випадку визначальним для вирішення питання щодо вжиття позивачем заходів доарбітражного врегулювання спору є не сума пені на день звернення з позовом, а факт порушення платником строку платежу та обгрунтованість чи необгрунтованість відхилення претензії. Якщо арбітражний суд визнає вимоги кредитора обгрунтованими, пеня, за клопотанням сторони або з ініціативи арбітражного суду, підлягає стягненню з відповідача, виходячи з її розміру на день прийняття рішення.

У випадках, коли боржник порушив строк розгляду претензії щодо сплати пені, і це змусило кредитора звернутись з позовом, а в судовому засіданні чи у відзиві на позов претензію визнано, арбітражний суд також не позбавлений права вийти за межі позовних вимог на підставі пункту 1 статті 83 АПК і стягти пеню з розрахунку на день прийняття рішення.

9.2. Претензійний порядок також слід вважати додержаним, якщо у претензії, пов'язаній із стягненням процентів за використання кредиту, зазначені строк, з якого повинні нараховуватись проценти, та сума, на яку вони нараховуються. За клопотанням позивача про збільшення розміру позовної суми (несплачених процентів за кредит) або з власної ініціативи арбітражний суд на підставі пункту 1 статті 83 АПК вправі стягнути ці проценти у твердій сумі на день прийняття рішення.

9.3. Якщо ціна позову в іноземній валюті обрахована відповідно до встановленого Національним банком України на день подання позову курсу, але останній до моменту прийняття рішення зі спору збільшився, додаткова претензія на різницю не потрібна: арбітражний суд на підставі пункту 1 статті 83 АПК може вийти за межі позовних вимог з власної ініціативи або за клопотанням сторони, прокурора чи третьої особи із самостійними вимогами.

9.4. У разі, коли позивач з будь-яких причин звернувся з позовом про стягнення суми меншої, ніж претензійна, він не позбавлений права звернутись до арбітражного суду повторно з вимогою про стягнення різниці між претензійною та стягнутою за першим позовом сумами. У цих випадках у арбітражного суду немає підстав для відмови у прийнятті таких позовних матеріалів з посиланням на пункт 2 статті 62 АПК чи повернення їх за мотивом відсутності доказів додержання позивачем порядку доарбітражного врегулювання спору (пункт 7 статті 63 АПК).

9.5. У разі, якщо після прийняття арбітражним судом рішення про відшкодування шкоди, її розмір збільшився внаслідок зростання цін на майно, роботи або послуги, потерпіла особа не позбавлена права пред'явити з цих підстав новий позов до відповідальної за шкоду особи лише за умови вжиття позивачем заходів доарбітражного врегулювання спору.

Приймаючи рішення зі спору, пов'язаного із відшкодуванням шкоди, арбітражний суд на підставі пункту 1 статті 83 АПК також вправі вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів потерпілої особи.

10. Арбітражні суди повинні врахувати, що доарбітражне врегулювання спору передбачає не тільки пред'явлення претензії та відповідь на неї. Згідно з частиною 4 статті 7 АПК ( 1798-12 ) при розгляді претензії підприємства чи організації у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії, спрямовані на врегулювання спору. Якщо заявник, якому було запропоновано вчинити зазначені дії, відмовився або не відповів на пропозицію, внаслідок чого спір був доведений до арбітражного суду, і останній визнає, що це перешкодило врегулюванню спору у претензійному порядку, арбітражний суд не позбавлений права повністю або частково покласти на позивача сплачене ним державне мито, як це передбачено частиною 2 статті 49 АПК.

11. Строки розгляду претензій, встановлені статтею 7 АПК, обчислюються з дня одержання претензії і можуть бути продовжені на час, необхідний для досилання заявником на вимогу другої сторони додаткових документів. При перевірці додержання боржником строку розгляду претензії арбітражним судам слід звертати увагу на таке.

11.1. Якщо до претензії не додано всіх документів, необхідних для її розгляду, вони витребуються у порядку, встановленому частиною 3 статті 7 АПК. У випадку відмови заявника претензії виконати обгрунтовані вимоги другої сторони щодо подання додаткових документів або залишення цих вимог без відповіді, що перешкодило врегулюванню спору в доарбітражному порядку, арбітражний суд вправі віднести повністю або частково на позивача арбітражні витрати, хоча би позов і було задоволено (частина 2 статті 49 АПК).

11.2. Витребувані додаткові документи повинні бути такими, що дійсно необхідні для розгляду претензії і відсутні у підприємства, організації, що розглядає претензію. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що відсутність витребуваних додаткових документів не перешкоджала розгляду претензії або ці документи безумовно повинні були знаходитись у другої сторони (наприклад, договір, платіжний документ тощо), однак боржник не дав відповіді по суті претензії чи порушив строк її розгляду, арбітражний суд вправі, незалежно від вирішення спору, застосувати до відповідача санкції, передбачені статтею 9 АПК та покласти на нього повністю або частково державне мито (частина 2 статті 49 АПК).

11.3. Згідно з частиною 3 статті 7 АПК претензія підлягає розгляду за наявними документами. Отже порядок доарбітражного врегулювання спору слід вважати додержаним позивачем незалежно від того, що він не надіслав на вимогу другої сторони відсутні в останньої додаткові документи. Однак з урахуванням того, що витребувані, але не надіслані, заявникам документи могли б сприяти врегулюванню спору в доарбітражному порядку, арбітражний суд вправі віднести повністю або частково на позивача сплачене ним державне мито і у тому випадку, коли позов задоволено за рахунок відповідача (частина 2 статті 49 АПК).

За будь-яких умов залишення претензії без розгляду тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 9 АПК, і арбітражні суди не повинні залишати поза увагою порушення вимог статті 7 АПК.

12. Вирішуючи питання про додержання сторонами порядку доарбітражного врегулювання спору, арбітражним судам необхідно враховувати, що повідомлення про результати розгляду претензії повинно відповідати певним умовам, викладеним у статті 8 АПК. Якщо у відповіді на претензію не додержано цих умов, зокрема, коли претензію повністю або частково відхилено без наведення мотивів відхилення, без посилання на нормативні акти чи документи, на підставі яких претензія не підлягала задоволенню, заявникові не надіслані відсутні у нього документи, що обгрунтовують відхилення претензії, то порядок доарбітражного врегулювання спору слід вважати порушеним з наслідками, передбаченими статтями 49 і 90 АПК.

13. У відповідності зі статтею 9 АПК (1798-12) у разі порушення строку розгляду претензії чи залишення її без відповіді арбітражний суд при вирішенні спору має право стягти з порушника у доход державного бюджету штраф у розмірі, встановленому цією статтею. При цьому слід мати на увазі таке.

13.1. Оскільки розмір штрафу обчислюється із суми претензії, то за вимогами немайнового характеру цей штраф застосуванню не підлягає.

13.2. За наявності у справі двох і більше відповідачів встановлений статтею 9 АПК штраф може бути стягнутий з кожного відповідача окремо, якщо ним порушений порядок доарбітражного врегулювання спору. У таких випадках обмеження розміру штрафу ста мінімальними розмірами заробітної плати (без індексації) стосується кожного з відповідачів окремо.

13.3. У відповідності з частинами 2 і 3 статті 106 АПК арбітражний суд, перевіряючи рішення, ухвалу, постанову в порядку нагляду, може за наявності підстав притягти відповідача до відповідальності, передбаченої статтею 9 АПК, якщо цього не було зроблено при прийнятті рішення, постанови, ухвали.

14. Порядок доарбітражного врегулювання спорів, що виникають при зміні чи розірванні господарських договорів, регулюється статтею 11 АПК, якою, зокрема, строк розгляду пропозицій щодо зміни умов чи розірвання договору обмежений 20 днями. При цьому слід враховувати, що вимоги статей 6-8 АПК щодо змісту, порядку оформлення, реквізитів претензії і відповіді на неї поширюються і на пропозиції про зміну умов чи розірвання договору та їх розгляд другою стороною.

15. Передбачені розділом II АПК терміни доарбітражного врегулювання спору є граничними і входять у встановлені чинним законодавством строки позовної давності. Звернення з претензією та очікування відповіді на неї не зупиняє перебігу строку позовної давності. Оскільки стаття 6 АПК не обмежує часу звернення з претензією, а стаття 74 Цивільного кодексу України (1501-06) надає особі право звертатись за захистом свого порушеного або оспорюваного права незалежно від закінчення строку позовної давності, можливість доарбітражного врегулювання спору слід вважати втраченою (пункт 3 статті 80 АПК) тільки у випадках, прямо передбачених чинним законодавством (наприклад, статутом залізниць).

16. У відповідності зі статтею 4 Закону України "Про банкрутство" (2343-12) (далі - Закон) провадження у справах про банкрутство регулюється Арбітражним процесуальним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Оскільки стаття 5 АПК вміщує вичерпний перелік випадків, у яких провадження у справі порушується без чи незалежно від попереднього вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спорів, арбітражні суди при вирішенні питання про порушення справи про банкрутство повинні виходити з такого.

16.1. Пунктом 2 статті 5 Закону передбачене право кредитора звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство у разі, коли боржник неспроможний протягом одного місяця задовольнити визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами. За наявності виконавчого документа (наприклад, рішення податкового органу про стягнення недоїмок з податків чи неподаткових платежів) кредитор не повинен звертатись до боржника з претензією, перш ніж подати заяву про порушення справи про банкрутство.

16.2. Не поширюються правила розділу II АПК і на вимоги кредиторів, які вступають у справу на підставі статті 10 Закону. У цих випадках арбітражний суд, розглянувши вимоги кредиторів, визнає чи відхиляє їх незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спору.

16.3. На підставі статті 15 Закону визнання недійсними угод боржника щодо продажу майна чи прийняття ним на себе певних зобов'язань здійснюється без порушення позовного провадження, отже, і без обов'язкового вжиття сторонами за угодою заходів доарбітражного врегулювання спору.

16.4. Ліквідаційна комісія, на яку статтею 16 Закону покладене вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості банкрута, діє від його імені у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним Кодексом України, тобто з обов'язковим додержанням вимог розділу II АПК.